Казка «Книга, що забирає слова»

У маленькому селі, де кожен знав один одного, жила дівчинка на ім’я Міла. Вона була непосидючою і допитливою, з блиском в очах, який виблискував навіть у похмурі дні. Особливо Міла любила читати — доторкатися до старих книжок, що пахли пилом і пригодами.

Одного спекотного літа, загубившись на горищі бабусиної хати, вона помітила серед старих речей товсту шкіряну книгу з загадковим написом на обкладинці — «Словник забутих».

— Що це за книга? — запитала Міла сама себе, обережно відкриваючи першу сторінку.

Слова всередині переливалися золотистими літерами, а сторінки ніби шепотіли таємниці. З цікавістю Міла почала читати вголос.

Спочатку все здавалося звичайним, але вже за кілька хвилин вона помітила дивне: коли вимовляла слова з книги, інші слова з її мови зникали.

— Сонце... сонце... — намагалася повторити Міла, але раптом виявила, що не може вимовити слово «книга».

— Що? — збентежено сказала вона, намагаючись знову.

Вона відкрила рот, але слова виходили ніби розмиті, як тіні.

Міла підняла руки до обличчя і плакала:

— Як це сталося? Я не можу говорити!

Вона кинула книгу на підлогу, але чим більше мовчала, тим більше слова зникали з її думок і серця.

Спілкування без слів
— Я повинна знайти інший спосіб говорити, — твердо вирішила Міла, витираючи сльози.

Вона взяла кольорові олівці і почала малювати — на папері, на стінах, навіть на піску у дворі.

— Це мій голос тепер, — шепотіла вона з надією.

Друзі приходили до неї, намагаючись зрозуміти малюнки, а вона пояснювала рухами і усмішками. Одного разу Міла знайшла стару флейту і почала грати.

— Музика... це мій новий голос, — промовила вона, дивлячись на мелодії, що кружляли в повітрі.

Зустріч із другом
Якось до Міли прийшов хлопчик Максим, її найкращий друг.

— Міла, чому ти мовчиш? — запитав він із сумом.

Вона пограла мелодію, що говорила про радість і сум.

— Я не можу говорити, — пояснила вона, — але я можу співати і малювати.

Максим сяяв від захоплення:

— Це навіть краще, ніж слова! Ти справжня чарівниця.

Вони разом створили маленьку виставу з малюнків і музики, яка розповідала про дружбу і мрії.

Несподіване відкриття
Одного вечора, коли Міла відкрила книгу знову, помітила, що сторінки почали змінюватися.

— Слова повертаються! — вигукнула вона.

Вона прочитала фразу, що сяяла на сторінці:

«Іноді тиша дає місце для справжнього голосу серця.»

— Я зрозуміла, — сказала Міла, — книга не забирає слова назавжди, вона допомагає знайти себе по-новому.

Повернення голосу
Поступово слова поверталися до Міли, але тепер її голос був багатшим — він не лише слова, а й музика, малюнки і навіть тиша.

— Тепер я говорю всіма мовами світу, — сміялася вона.

Друзі і сусіди збиралися навколо, слухали і дивилися її вистави, адже тепер її мова була унікальною і справжньою.

Мораль
Іноді, коли здається, що ти втрачаєш голос, це шанс знайти новий, справжній — той, що говорить не лише словами, а й серцем.