Казка «Птахи-секрети»

Або Коли правда починає співати.

В містечку Лорел, затишному й зеленому, де пагорби ласкаво обіймали будинки, жив особливий птах — Птах-Секрет.

Ці птахи не були звичайними. Вони мали надприродну здатність — збирати найпотаємніші секрети людей.

Не голосно сказані слова, а ті, що ховали у серці.
Там, де страхи, мрії і надії тремтіли, ніби листя на вітрі.

Таємний дозор
Щодня птахи ширяли над містом.

— Зібрали ще одну порцію, — тихо нашіптував сивий ворона, який вважався найстаршим і наймудрішим серед птахів.

— Бережемо їх, — кивала сойка з блискучим пір’ям.

— Таємниці — це наш скарб, — додав горобець, уважно дивлячись на місто.

І місто жило у тиші, бо секрети були сховані у пір’ї.

Пташеня Лірі — допитливе серце
Серед усіх птахів було маленьке пташеня — Лірі.

Воно слухало людські думки, відчувало, як у душах панує сум і страх.

— Чому ми мовчимо? — запитувало Лірі себе.

— Чому правда ховається у тіні?

Щоночі воно лежало на гілці й дивилось у зоряне небо, мріючи про інший світ.

— Я хочу співати, — вирішило пташеня. — І якщо правда буде звучати, може, все зміниться.

Перша пісня Лірі
Ранок прокинувся з м’яким світлом, що ледь торкався дахів Лорела.

Лірі злетіло високо над ринком, де люди крокували з похмурими обличчями.

— Послухайте, — заспівало пташеня, — я принесла вам слова, що довго мовчали.

І з неба пролунали слова, які ніхто не наважувався сказати:

— «Я боюся», — «Я мрію», — «Мені страшно бути самим», — «Я хотів би, щоб мене зрозуміли».

Люди зупинилися, обмінялися здивованими поглядами.

— Це... мої слова? — перша прошепотіла жінка з сивим волоссям.

— Так, — тихо відповів молодий чоловік. — І мої також.

Емоції вирували
— Я плачу, бо ніколи не казав цього нікому, — прошепотіла дівчина, що стояла осторонь.

— Чому ти зробила це? — озвався голос міського голови, похмурий і суворий.

— Тому що правда — це світло, яке не можна тримати в темряві, — твердо відповіла Лірі.

— Це небезпечно! — вигукнули охоронці.

Один з них, молодий і трохи сумний, подивився на пташеня й тихо промовив:

— Але, може, ми цього давно потребували...

Зміна починається
З кожним днем люди відкривали серця.
Вони почали говорити один з одним, плакати і сміятися, навіть сперечатися — але це було по-справжньому.

Секрети перестали бути тягарем.

І місто наповнилося новими звуками — музикою, голосами і теплом.

Несподіваний подарунок
Одного вечора, коли Лірі вже збиралася прилягти спати, до неї підійшла маленька дівчинка з великими очима.

— Ти подарувала нам свободу, — прошепотіла вона.

— А я хочу подарувати тобі щось у відповідь, — дівчинка простягнула Лірі маленьку золотисту стрічку.

— Щоб ти ніколи не забувала: правда — це найцінніший скарб.

Мораль:
Істина звільняє, навіть якщо спочатку боляче.
Лише прийнявши себе і свої почуття, ми можемо по-справжньому жити.