Казка «Місто, яке забуло посміхатись»

Або Як хлопчик приніс світло в темряву.

Під густим сірим небом, що завжди вкривало місто Лумінар, будівлі стояли рівними рядами, а вулиці мовчали.

Тут усі забули, що таке посмішка.

Сірі дні і суворі правила
Ранок починався з шепоту кроків на бруківці, а вечір закінчувався тишею, яку не порушував навіть вітер.

Закон був єдиним і незаперечним: «Сміятися заборонено».

— Ти чув? — пошепки говорили дорослі у кав’ярні. — Хлопчик Ліам знову посміхнувся.

— Не треба цього, — відповідала старша жінка з замерзлими руками. — Це порушення порядку.

У школі діти вчилися стояти рівно, не сміятись і не посміхатись.

Ліам і його очі-ліхтарики
Ліам був зовсім маленький — але в його очах горіли яскраві ліхтарики.

Він міг би змінити все, але… боявся.

— Мамо, — сказав він одного вечора, — а що таке посмішка?

— Посмішка? — голос матері став холодним. — Це шум і безлад. Вона нам не потрібна.

Ліам опустив голову. Усередині нього плескалась тиха буря — він хотів посміхатися, але не знав, як.

Камінчик з парку
Одного похмурого дня, гуляючи у занедбаному парку, Ліам побачив щось дивне.

На землі блищав маленький камінчик, який світився теплим світлом, ніби маленьке сонце.

Він підняв його і відчув, як серце раптом наповнилося теплом.

— Що це? — прошепотів Ліам, відчуваючи, як усередині з’являється дивне відчуття.

Вдома він сховав камінчик у долоні і тихо посміхнувся — уперше за довгі дні.

Перший подарунок
Наступного дня Ліам підійшов до сивої жінки, що сиділа на лавці, дивлячись у далечінь.

— Добрий день, — сказав він і простягнув камінчик.

Жінка поглянула на нього довго. У її очах з’явився блиск, і куточки губ мимоволі піднялися.

— Дякую, хлопчику, — промовила вона, і її голос став теплим, як весняне сонце.

Ліам відчув, як щось у ньому розцвіло.

Магія розповсюджується
Кожного дня він дарував камінчик іншому — дитині, що боялася говорити, чоловіку, що ніколи не сміявся, дівчині, яка ховала радість у собі.

І місто поступово мінялося.

Люди почали вперше за довгі роки посміхатись.

Колір поволі повертався на їхні обличчя і вулиці.

Суворе випробування
Але влада не могла допустити такого безладу.

— Заборонити цей камінчик! — гриміло у стінах палацу.

Вночі Ліам почув кроки. До парку, де він збирався роздавати камінчики, прийшли охоронці.

— Зупинись! — крикнув один з них.

Але Ліам не зупинився.

Він зупинився, глибоко вдихнув і вперше голосно розсміявся — щиро, без страху.

Революція усмішок
Його сміх розлетівся містом, мов пісня, і став ніби вогнем, що розтопив сірі будівлі і душі.

Люди виходили з будинків, сміялися і посміхалися разом із ним.

Заборона втратила владу над радістю.

Мораль:
Посмішка — це не просто рух губ.

Це найпростіша революція, яка здатна змінити світ.