Казка «Поштове Відділення Майбутнього»

Розділ 1. Лист у віконечко
Було це звичайного сірого ранку. Туман повз вулицями міста Зозулинськ, коли Максим, 11-річний школяр, знайшов у поштовій скриньці листа без марок і з адресою, написаною власним почерком:

Від: Максим. Вік: 21
До: Максим. Вік: 11

— Це... жарт? — буркнув він, але розгорнув. І прочитав:

"Максе. Я — ти. Тільки на десять років старший.
Якщо читаєш це — значить, ще не пізно. Не припиняй малювати. Навіть коли вони сміються. Навіть коли з тебе знущаються. Бо якщо кинеш — у 21 ти прокидатимешся з порожніми руками й нічим, крім гіркоти.

Я знаю. Я вже кинув."

— Ти ще можеш змінити це. Зміни й мене.*

Макс завмер. Малювання було для нього всім — але саме вчора він порвав свій блокнот після глузувань у класі.

— Це просто... дивний збіг, — прошепотів він. Але руки вже тримтіли.

Розділ 2. Пошта для всіх
Тим часом схожі листи почали з’являтись у всіх жителів міста. Бабуся Марта — поштарка на пенсії — вийшла на ґанок із десятком таких листів у руках.

— Але ж... я їх не приносила, — шепотіла вона, спантеличено. — Вони самі…

У поштових скриньках не було ні слідів, ні відправників — лише імена отримувачів. Листи приходили тільки один раз. Але запам’ятовувалися — назавжди.

Розділ 3. Вміст листів
🔹 Соня (12 років)

"Привіт, це ти у 22.
Якщо ти зараз не навчишся говорити “ні” — у майбутньому житимеш чужим життям. Ти погоджуватимешся на все. Навіть коли серце кричатиме “тікай!”.

Навчися бути незручною. Інакше станеш невидимою.

P.S. Ти ще можеш стати акторкою. Але тільки якщо перестанеш грати ролі в реальному житті."

Соня заплакала. А потім підійшла до мами і вперше сказала:
— Я не хочу йти на плавання. Я хочу на драмгурток.

Андрій (13 років)

"Ти ще маєш вибір.
Якщо підеш за “крутими” — одного дня прокинешся в кімнаті допиту.
Якщо лишишся собою — прокинешся у кімнаті, де пишеш код для гри, яку сам вигадав.

Усе залежить від того, чи скажеш ти “ні” вже сьогодні."

Він довго сидів з листом у руках. А потім наступного дня не пішов гуляти з Ромкою та Владом. А пішов у гурток робототехніки.

Пані Ірина (вчителька, 38 років)

"Ти мріяла писати книги. Пам’ятаєш?
Але залишила мрію в шухляді.
Зараз діти вірять тобі. Але ти більше не віриш собі.

Тобі не пізно. Візьми блокнот. Напиши хоч перше речення."

Ірина дістала зі столу старий щоденник. Сторінки пожовкли. Але перо писало — легко, мов зітхання.

Артем (9 років)

"Будь ласка, не бий.
Я — ти.
Якщо ти зараз знову образиш Власа, я виросту з руками, які постійно стискаються в кулаки.
А якщо обіймеш — виросту з руками, якими лікують.

Вибери добре."

Артем наступного дня приніс Власу оригамі-журавлика. Просто так. І не сказав жодного грубого слова за весь день.

Розділ 4. Лист, якого не було
Була лише одна людина, яка не отримала листа — це бабуся Марта.

— Можливо, я вже все зробила? — з усмішкою казала вона дітям.

Але Соня відповіла:

— Можливо, твій лист — для нас. Бо ти вже зробила вибір. І він добрий.

Розділ 5. Післялистя
Минув тиждень. Поштові скриньки мовчали. Але місто змінилося.

Хтось почав писати. Хтось вибачився. Хтось нарешті відмовився.
А хтось просто вирішив не чекати “колись” і почав — сьогодні.

Мораль:
Кожен день — як конверт: у ньому — твій вибір.
Не чекай листа з майбутнього, щоб стати тим, ким мрієш.
Бо майбутнє — це не сюрприз. Це наслідок.