Казка «Фонтан Нездійсненних Бажань»

Розділ 1. Покинутий парк
Це трапилося восени, коли листя вже не шепотіло, а шелестіло. Марко, Соня і молодший Владик блукали містом, шукаючи щось «по-справжньому цікаве».

— Тут завжди було лячно, — озвався Владик, коли вони опинилися перед облупленими воротами старого парку. — Кажуть, його закрили, бо хтось там… зник.

— Брехня, — відмахнувся Марко. — Просто нікому не треба доглядати старі дерева й качелі.

— А мені здається, цей парк спить, — тихо додала Соня. — Але іноді сни прокидаються.

Марко скривився, а Владик озирнувся. Тиша була аж занадто тиха.

Розділ 2. Голоси з глибини
Серед занедбаних алей, за заростями плюща і бур’яну, вони знайшли… фонтан. Кам’яний, потрісканий, з облупленим мармуром, але вода в ньому виблискувала дивним сріблясто-блакитним світлом.

— Він працює! — здивувався Владик. — Але як?

Соня нахилилася до води, і… почула голос.

— Якщо б я тоді насмілився сказати їй правду…
— Якби тільки я не зрадив свою мрію про малювання…
— Мамо, я так хотіла залишитись…
— Я бажав стати супергероєм…

Діти завмерли. У воді пливли тіні — образи: хлопчик із плащем, дівчинка з пензлями, підліток з розірваним листом у руках.

— Це… — почала Соня.

— …бажання, які ніхто не здійснив, — закінчив Марко. — І вони лишилися тут.

Розділ 3. Спокуса
— А що, якщо ми зможемо… — почав Владик, уже опустивши долоню у воду.

Фонтан зреагував — срібна хвиля здійнялася, і перед ним постала сцена: Владик — дорослий, впевнений, навколо — захоплені діти, а в руках — власна книга.

— Оце круто… — прошепотів він.

— Стій! — вигукнула Соня. — Це небезпечно! Якщо ти візьмеш це бажання, воно може стати реальністю — але за чужим сценарієм. А не твоїм.

— Ти просто боїшся, — обурився Владик. — Можливо, це те, чого я завжди хотів!

— Або те, що хотів хтось інший, — суворо сказав Марко. — І що, якщо ти залишишся чужою копією? Чиїмось нездійсненим планом?

Розділ 4. Зіткнення з бажанням
Соня не втрималась і сама торкнулась води. І побачила…

Величезну сцену. Камери. Натовп. Вона — з мікрофоном, в сукні, усміхнена. Але зсередини — порожня.

— Це було моє дитяче бажання, — прошепотіла вона. — Але… я вже інша. Я люблю писати, а не виступати.

Зображення розсипалося срібним пилом.

Марко стояв осторонь. Він нічого не торкався. Але вода сама здійнялася до нього і показала: його мрія — повернути тата, який поїхав давно.

— Це… — зірвався у нього голос. — Це неможливо.

— Але ж ти досі цього хочеш, — прошептав фонтан.

Марко тремтів. І раптом сказав:

— Ні. Я вже не хочу повернути, я хочу стати таким, щоб він пишався. І це — вже моє справжнє бажання.

Розділ 5. Вибір
— То що робимо? — спитав Владик, розгублений.

— Ми можемо взяти ці бажання, але вони не будуть нашими, — сказала Соня.

— Або… ми можемо відпустити їх. І дозволити собі створити нові, — додав Марко.

Владик стояв мовчки. Потім повільно, з тремтінням у пальцях, поклав одне побажання — те, що про книжку — назад у воду. Воно затремтіло, мов пташка, і зникло.

— Коли-небудь я напишу свою книжку. Але — по-справжньому.

Розділ 6. Світло у воді
Фонтан заспокоївся. Вода стала чистою, прозорою. Із глибини до верху піднялося щось світле — ледь помітна кулька світла.

— Що це? — запитав Владик.

— Можливо, це і є справжнє бажання, — усміхнулась Соня. — Не тиск. Не чужа мрія. А просто — початок.

Марко кивнув:

— І шлях до нього ми оберемо самі.

Вони залишили парк під вечірнім небом. Вітер тихо шепотів між деревами — але вже не голосами чужих мрій, а натяками на свої власні.

Мораль
Ми всі щось колись не здійснили. Але справжнє бажання — не те, що проситься назовні. А те, що росте всередині.
Не всі мрії мають втілитися. Деякі просто приводять тебе до тих, що справді твої.