Казка «Місто Залізних Облич»

Казка про те, що трапляється, коли маски стають постійними.

Розділ 1. Хлопчик і його тінь
У місті, де вітри ходили повільно, а хмари здавались важчими за будинки, жив хлопчик на ім’я Лев. Він умів відчувати.

Це не завжди було зручно. Він відчував, коли вчитель кричить — не тому, що злий, а тому, що втомлений. Коли мама мовчить — не тому, що байдуже, а тому, що їй страшно.

Та одного дня тінь Лева почала поводитись дивно. Вона відставала, оглядалась. І одного ранку — зникла.

— Мамо… моя тінь… вона не йде за мною…

— Не вигадуй, Левчику, — відмахнулася мама, поправляючи залізно-сувору зачіску. — Хлопці не говорять про тіні. Вчи математику.

Лев вийшов на вулицю, де всі дорослі ходили однаково: рівно, швидко, з прямими спинами. Їхні обличчя були… сталевими. Ні посмішки, ні подиву, ні страху.

Він помітив, що ніхто більше не сміється. Ніхто не зупиняється. А діти — мовчазні тіні своїх батьків.

Розділ 2. Під вивіскою «Емоції — заборонено»
На центральній площі висіла табличка:

«Місто Залізних Облич. Емоції заважають ефективності.
Порядок понад усе.»

Лев тремтів. Йому хотілося… кричати. Розплакатися. Але не було з ким.
Тоді він зробив те, чого давно не робив ніхто:

— Гей! — вигукнув він у середину міста. — Хто хоче гратися?!

Лише вітер відповів.

А потім — шелест. Маленький голос:

— Я… я пам’ятаю, як це було.

З-за стовпа визирнула дівчинка. Її ім’я було Іскра. Вона колись сміялась щиро. Але з того часу носила маску байдужості, щоб не виділятись.

— Ти дивний, — сказала вона. — Але… мені здається, я теж. Ходімо.

Розділ 3. Стара станція і гвинтики облич
Іскра привела Лева на закинуту станцію метро. Вона вела до нижнього рівня — майстерні, де створювали залізні обличчя.

У кутку лежали коробки: "Маска Ввічливості", "Маска Холодного Лідера", "Маска Продуктивності".

— Вони знімаються? — запитав Лев.

— Якщо носити довго — ні, — тихо відповіла Іскра. — Шкіра зростається з металом.

Вони знайшли стіну зі старим написом:

«ЦЕНТР СПРАВЖНІХ ЕМОЦІЙ — зачинено через низький попит».

І тоді Лев прошепотів:

— Треба знайти тих, хто ще пам’ятає себе. До того, як остаточно забудуть.

Розділ 4. Підпільна Ігрова
Через кілька днів вони зібрали перше «коло відчуттів».
У підвалі старої бібліотеки діти знімали маски, вчилися плакати, радіти, злитися.

— А я боюсь татка, але дуже його люблю, — шепотів один хлопчик.

— А я сумую, коли ніхто не питає, як я, — сказала інша дівчинка.

— А я хочу танцювати, — вигукнув хтось. — Просто танцювати без причини!

І кожне зізнання — ніби ліхтарик у темряві.

Та місто це відчуло.

Розділ 5. Сигнал тривоги
Одного вечора вулиці затремтіли. Усі екрани загорілися червоним:

Небезпека: несанкціоноване проявлення емоцій.

Вулицями йшли машини-контролери. Вони сканували обличчя й змушували знову вдягати маски.

Лев і Іскра тікали. Їх схопили. Але коли машина наблизилась, щоб нав’язати «Маску Спокою», Лев закричав:

— Я НЕ ХОЧУ ЗНОВУ СТАВАТИ ТИМ, КОГО НЕ ІСНУЄ!

І від люті… всі машини зависли.

Бо це була емоція. Щира. Справжня. Потужна.

Розділ 6. Дорослі, що забули
На головній площі зібрався натовп.
— Що це за шум? — запитав мер.
— Це… діти, — сказав охоронець. — Вони… відчувають.

І раптом — одна доросла жінка — мама Лева — ступила вперед.

— Я теж колись… співала, — прошепотіла. — І боялась. І любила.

І з її щік упала перша за роки сльоза.
Маска тріснула. Люди дивились. І одна за одною — почали тріщати маски.

Залізне місто… більше не витримало. Розтануло.

Розділ 7. Нове місто
На тому самому місці з’явились нові вивіски:

"Місто Відлунь Справжнього"
"Тут можна боятися, радіти, мовчати, кричати — головне, бути собою"

Лев і Іскра сиділи на даху школи, спостерігаючи, як на дитячому майданчику дорослі вчилися… гратися.

— Ти вважаєш, ми справді щось змінили? — запитала Іскра.

— Ми просто були собою, — усміхнувся Лев. — А це іноді — революція.

Мораль
Маски зручні. Але з часом вони приростають.
Найбільший ризик — стати тим, ким ти ніколи не був, аби лишень сподобатися чи не заважати.
Але саме твої справжні емоції — це не слабкість. Це сила.
Бо світ змінюється, коли ти не боїшся бути собою.