Казка « Ринок Облич»

Казка про те, як важливо залишатися собою

Розділ 1. Тріщина в Дні
Макар ішов додому після чергового важкого дня в школі. Сіре небо тиснуло, а дощ крапав ледь чутно, ніби навіть погода не хотіла розмовляти. Його рюкзак здавався важчим, ніж зазвичай, хоча книг було стільки ж.

— "Ти знову мовчав!"
— "Ти як завжди нічого не кажеш!"
— "Ти якийсь дивний…"

Фрази відлунювали в голові, як зіпсована платівка. Він не відповідав — не тому, що не хотів, а тому, що не знав, як. Усе, що хотілося — стати кимось іншим. Хоча б на день.

Коли він звернув на завулок, побачив щось нове. Між двома старими цегляними будівлями — невеличка арка, в якій раніше точно не було нічого. А тепер там блимала табличка:

Ринок Облич. Вхід — лише для тих, хто хоче змінитися.

— Хм, знову хтось жартує, — сказав Макар. Та серце застукало трохи швидше. Щось манило.

Він зробив крок уперед.

Розділ 2. Ярмарок чужих «Я»
Ринок був неймовірний. Замість прилавків — дзеркала. Замість товарів — обличчя, що рухалися, кліпали, мружилися, усміхалися. Вони не були злі чи страшні. Просто… інші.

У кожного була своя табличка:

"Обличчя Успіху"

"Обличчя Спокою"

"Обличчя, якого ніхто не зачепить"

"Обличчя, яке всім подобається"

Макар завмер, вражений.

— Перше враження завжди найсильніше, — пролунав голос. Перед ним стояв старенький чоловік у темно-фіолетовому фраку, з маскою замість обличчя. — Обери одне. Перший раз — безкоштовно.

— Це все… працює?

— Чи ти справді думаєш, що люди носять лише одне обличчя?

Макар вагається. Його пальці тремтять. Він показує на одне:
"Обличчя байдужості"

— Я просто хочу не відчувати… щоб не боліло, — каже він.

Продавець киває. Обличчя м’яко накладається на його — ніби тепла вода, що розтікається шкірою.

І тоді — тиша. Повна, спокійна тиша.

Розділ 3. Мовчазний комфорт
Наступного дня у школі все було дивно легко.
— Макаре, ти взагалі слухаєш? — кидає хтось.
— М-м, — відповідає він, не відриваючись від вікна.

Ніщо не болить. Образи — мов би не торкаються. Навіть коли хтось штовхнув його в коридорі, він лише кліпнув.

— Макс! — закричала мама ввечері. — Ти вже тиждень мовчиш. Що з тобою?

— Нічого, — сказав він. — Усе добре.

Але йому перестали снитися сни. Їжа — стала без смаку.
Сміх — здався зайвим.
І раптом, одного дня, дивлячись у дзеркало, він побачив не себе. Обличчя не реагувало. Його власне обличчя — зникло.

Розділ 4. Повернення на ринок
Макар прибіг до арки. Знову побачив табличку — тьмянішу, але ще живу.

Ринок змінився.
Обличчя висіли як тряпки. Замість дзеркал — темні шибки. Торговці мовчали, а обличчя кричали:

— Візьми мене! Я збережу тебе від страху!
— Я допоможу бути кращим!
— Не повертайся назад!

Макар бігав поміж рядами. Нарешті знайшов продавця в масці.

— Я хочу назад. Моє… обличчя. Справжнє.

— Забрано, — сказав той. — Ти зняв його сам. Його немає.

— Ні! — закричав Макар. — Воно моє! Навіть якщо я боявся, плакав, злився — воно було справжнє!

Тиша. І тоді, серед тіні, відкрився ящик.
Там — запилене, ледь пошматоване — його обличчя. Але з очима, повними життя.

— Хочеш? Ти мусиш сказати, хто ти. Вголос.

Макар набрав повітря:

— Я — Макар. Я іноді соромлюсь. Боюсь. Злюсь. Мовчу, коли хочу кричати. Але я — це я. І я хочу бути собою. Навіть якщо це боляче.

Обличчя злилося з ним. І світ став яскравішим. Звук повернувся. Смак. Колір. Він — повернувся.

Розділ 5. Жити зі своїм лицем
У школі нічого не змінилось. Люди все ще жартували. Хтось криво дивився. Але Макар — тепер міг дивитися у дзеркало і не боятись.

— Ти став дивний, — знову хтось сказав.

— А ти ні? — посміхнувся Макар. — Тоді в тебе ще все попереду.

Мораль
Найпростіше — одягти чуже обличчя.
Найприємніше — коли всі вважають тебе зручним.
Але справжня сміливість — це дивитись у світ своїми очима, навіть коли вони повні сліз.
І повертатися до себе знову і знову. Бо ти — це найцінніше, що маєш.