Казка «Зоопарк Внутрішніх Почуттів»

Розділ 1 — Афіша у місті
Місто прокинулося з несподіванкою. На кожному ліхтарі, стовпі та стіні висів один і той самий плакат:

ВЕЛИКЕ ВІДКРИТТЯ!
Зоопарк Внутрішніх Почуттів
Де мешкає те, що живе в кожному серці.

— Мамо, а це... справжній зоопарк? — здивовано спитав Марко, хлопчик років десяти з величезними очима й кишенею, повною камінців. — Замість левів там буде що, злість?

— Схоже на таке, — усміхнулась мама. — Може, тобі буде цікаво?

Марко знизав плечима. Але десь у грудях закалатало: цікавість — це завжди щось важливе.

Розділ 2 — Вхід через серце
Вхід до зоопарку був не звичайний. Не каса. Не турнікети. Лише велике дерев’яне серце з написом:

Щоб увійти, торкнися себе всередині.

Марко поклав руку на груди.

— Я ж не відчуваю нічого… — пробурмотів він.

— Подумай про щось справжнє, — раптом пролунав голос сторожа. Маленький дідусь із кучерявою бородою й очима, як глибокі калюжі після дощу.

— Наприклад?

— Щось, що ти не дозволяєш собі відчути. Страх? Гнів? А може… любов?

Марко зітхнув. І подумав про той день, коли його песик загубився, а він нічого не сказав батькам, бо боявся, що ті його сваритимуть. Він просто мовчав, а серце тоді було як вузол.

І… двері відчинились.

Розділ 3 — Гнів у клітці
Перша зупинка — Гнів.

Клітка величезна. Усередині — істота, що нагадувала лева з очима вогню. Він метався, гарчав, дряпав стіни. Але на його лобі був напис:

"Я хочу, щоб мене зрозуміли."

— Це гнів? — прошепотів Марко. — Я думав, він просто... хоче все ламати.

— Ні, — відповіла поруч дівчинка в помаранчевому плащі, яку Марко раніше не бачив. — Це гнів, коли його загнали в кут.

— Ти звідки?

— Я тут давно. Я Міа. Моєму гніву колись ніхто не давав голосу. Він став… небезпечним.

— А тепер?

— Я приходжу і слухаю його. Дозволяю казати: "Я злюсь, бо мені боляче." І він уже не гарчить. Він муркоче.

І справді — лев на хвильку зупинився, зітхнув і ліг. Його очі стали не червоними, а бурштиновими.

Розділ 4 — Сум у великому акваріумі
Далі був величезний акваріум. Вода в ньому — трохи каламутна, трохи тиха. У глибині — велика риба. Повільна, срібляста, її очі — як спогади.

— Це Сум? — запитав Марко тихо.

Міа кивнула.

— Він завжди мовчазний. Але дивись — коли ти просто сидиш поруч, не тікаєш — він починає блищати. Бо він не хоче лякати. Він просто хоче, щоб його помітили.

Марко притулився до скла. І раптом згадав: як тато не прийшов на концерт у школі. Він тоді нічого не сказав. Просто… сховав усе в собі. Сум тоді ріс у ньому, як холодна вода.

І в акваріумі — риба підійшла ближче.

Вона зрозуміла його.

Розділ 5 — Радість у вітрі
На великій галявині Радість літала, наче пташка. Її пір’я мерехтіло, і коли вона співала, у небі з’являлись мильні бульбашки, в яких відображалися спогади.

— Ого! — захоплено сказав Марко. — Це я! У парку! Я сміюсь!

— Це Радість показує тобі, що вона нікуди не зникла, — мовила Міа. — Навіть якщо інші емоції займають більше місця — вона чекає.

Радість сіла Маркові на плече й прошепотіла:

— Я не вимагаю багато. Просто дозволь мені залишитись, навіть коли ти сумний. Я не протиріччя. Я — ліки.

Марко заплющив очі й відчув, як усередині щось розтає.

Розділ 6 — Лабіринт Переплутаних Почуттів
Остання частина зоопарку — це не клітка. Це лабіринт. Його стіни постійно рухались. Ти робиш крок — і перед тобою з’являється нова ситуація. Як у житті.

— Що це? — здивувався Марко.

— Це місце, де почуття змішуються. Де Гнів може маскуватися під Сміх. Де Страх виглядає як Злість. Де ти сам себе не розумієш.

— І як пройти?

— Постав собі запитання: "Що я справді зараз відчуваю?" — Міа торкнулась серця. — Не що очікують від мене. А я.

Марко зробив крок. Перед ним виникла сцена — він свариться з другом, а потім плаче.

— Що я відчував? — прошепотів він. — Злість? Чи біль? Чи самотність?

І лабіринт… зник.

Епілог — Виїзд із зоопарку
— Дякую, що провела мене, — сказав Марко, коли вони повернулись до дерев’яного серця.

— Я тільки нагадала. Твої емоції — твоя відповідальність. Не сором, не тягар, а подарунок. Вчися їх чути.

— А ми ще побачимось?

— Побачиш себе — побачиш і мене.