Казка «Парк Нездійснених Обіцянок»

Казка про відповідальність, довіру й силу слів.

Розділ 1 — Забута Хвилина
Вітя і Даша стояли біля старого огородженого парку, на який давно вже ніхто не звертав уваги. Колись тут були каруселі, дитячі гойдалки й казкові будиночки, а тепер — лише іржаві ворота та тиша, що просочувалася крізь туман.

— Може, не варто? — пробурмотіла Даша, тримаючи Вітю за рукав. — Тут нікого немає...

— Ти ж сама сказала: "Я завжди за пригоди!" — усміхнувся Вітя, підморгуючи. — І обіцяла не злякатись, пам’ятаєш?

— Ну, обіцяла… — зітхнула Даша, — але ж не знала, що буде так моторошно.

Вітя сміливо штовхнув ворота. Вони не скрипіли, як у страшних фільмах, а… зашепотіли. Сотні напівзгаслих голосів, мов струмки, пробігли повз:

— Обіцяю не забувати…
— Завтра точно пограю з тобою…
— Я завжди буду поруч…

— Ти… теж це чуєш? — Даша обернулася, а її очі стали більшими за монетки.

Вітя кивнув, і обоє зробили крок уперед.

Розділ 2 — Атракціони Не-Сказаного
Усередині парк виглядав зовсім інакше. Не покинуто. Не старо. А… поранено.

Дерева були зі словами на листках — кожен листок мав напис: "Я зроблю домашку сам", "Цього разу не забуду", "Поверну завтра — точно". А замість пташок — у гілках сиділи сірі кулі з обличчями: зляканими, розчарованими, сумними.

— Що це? — прошепотіла Даша. — Це не просто парк…

— Це, мабуть, те місце, куди йдуть наші невиконані обіцянки, — задумливо відповів Вітя.

Позаду них замкнулися ворота. Над входом з’явився напис:

"Кожна обіцянка — живе. Поки її не зламають."

Попереду стояв чоловік у формі паркмена — високий, з довгим пальтом і годинниками на всіх пальцях.

— Ласкаво просимо, — сказав він із легким поклоном. — Ви тут, бо одного разу дали обіцянки, які не змогли виконати.

— Це просто слова! — випалив Вітя, схрестивши руки. — Ми не знали, що вони оживають!

— Саме так, — мовив паркмен, — більшість не знає. Але саме тому слова — найнебезпечніша магія.

Розділ 3 — Обіцяні Сни
Їх повели до першої зупинки — Колеса Порожніх Слів. Воно крутилося повільно, а на кожній кабінці було написано:
"Зустрінемось завтра", "Я не забуду", "Я точно прийду"

Вітя і Даша зайшли до однієї з них. І раптом… кабінка почала показувати сцену: маленька дівчинка чекала на татові обійми, бо він пообіцяв. Але не прийшов.

— Це ж… Катя з нашого класу! — шоковано прошепотіла Даша. — Ми колись пообіцяли допомогти їй з проєктом…

— І забули, — опустив очі Вітя.

Кабінка зупинилася. Сльоза потекла по обличчю дівчинки, і її образ зник у тумані.

— Ваші обіцянки — створюють очікування.
А розбиті очікування — залишають слід.

Розділ 4 — Лабіринт Несказаного
Далі їх завели у Лабіринт Несказаних Слів — місце, де губилися всі ті «вибач», «дякую», «я тебе люблю», які ніхто не наважився вимовити.

Вітя торкнувся стіни, і перед ним спалахнув образ:

— Тату, я… я тоді збрехав, коли сказав, що не злився. Я був дуже злий. Але мені було страшно це сказати.

— Це… мої слова, — прошепотів він, і образ зник.

Даша підійшла до іншого фрагменту. Там була її бабуся.

— Я мала сказати їй, як сильно її люблю. А я… просто мовчала…

І раптом лабіринт затремтів. У кожному з них щось прорвалося. І це було не страх — відвага бути чесними.

Розділ 5 — Карусель Повернених Слів
Паркмен підвів їх до фінального випробування — Каруселі Відповідальності. Кожен обіцянковий дух підлітав і шепотів:

— Якщо хочеш зцілити обіцянку — доведи, що вона жива.
Назви ім’я, згадай момент, і дій.

І тут відбулася магія. Коли Вітя сказав уголос: «Катю, вибач. Ми підвели тебе. Завтра допоможемо, чесно», — повітря навколо світло задрижало.

Коли Даша прошепотіла: «Бабусю, я тебе люблю», — її обличчя засяяло. Вона не ховала більше сліз.

Один за одним, слова поверталися до сердець, де мали бути з самого початку.

Розділ 6 — Вихід, Що Завжди Вів Усередину
Коли вони вийшли з парку, сонце вже хилилося до горизонту. Але щось було інакше.
Повітря — тепліше.
Серце — спокійніше.
Світ — справжніший.

На воротах тепер світилися нові літери:

"Обіцянка — це нитка, що з’єднує серця. Тримай її міцно."

Мораль
Обіцянка — не просто слова. Це невидимий міст довіри.
Якщо ти не готовий іти ним — не кажи, що будеш.
Але якщо дав слово — тримай. Бо хтось по той бік уже повірив.