Казка «Трамвай №2 крізь Серце Страху»

Розділ 1 — Запрошення у тінь
Ніч накривала місто густою темрявою, ніби ковдрою, що приховує всі таємниці. Туман плив між ліхтарями, огортаючи тротуари ніжним молочним серпанком.

Даша стояла на зупинці, ховаючи руки в кишенях своєї куртки. Її очі були трохи сумні, але вогник рішучості в них не згасав.

— Чому моє серце б’ється так голосно? — подумала вона, дивлячись на калюжі, у яких відбивалося мерехтіння місяця. — Це страх чи передчуття?

Раптом по рейках, наче з нічного марення, промайнув старий трамвай. Його корпус був облупленим, фарби тьмяними, а дзвінок лунав по-особливому — низько і трохи тривожно.

— Трамвай №2… — прошепотіла Даша, ніби проклинаючи або благословляючи себе одночасно.

Двері трамвая несподівано відчинилися з тихим скрипом, і зсередини долинув голос із динаміка:

— Кінцева — Край Серця Страху. Запрошуємо пасажира подолати те, що тримає у тіні душу.

Даша зібрала всю сміливість і крокувала вглиб вагону, відчуваючи, як її шкіра холоднішає, а пульс прискорюється.

Розділ 2 — Зустріч із Провидцем
В середині трамвай був зовсім не схожий на звичайний: тут не було інших пасажирів, а замість світла мерехтіло синьо-фіолетове сяйво. Повітря було наповнене легким шепотом невидимих голосів.

— Вітаємо, Дашо, — голос лунав поруч, і вона обернулася.

Перед нею стояв високий чоловік у довгому темному плащі. Його очі світилися м’яким золотистим світлом, ніби у них приховано тисячі таємниць.

— Я — Провидець цього шляху, — промовив він спокійно. — Ти потрапила сюди, бо прийшла пора зустрітися з тим, що ти найбільше боїшся.

Даша зробила ковток і відповіла:

— Я готова. Я хочу більше не тікати від страхів.

Провидець усміхнувся:

— Тоді крокуй за мною. Попереду лабіринт, де кожна двері — це виклик твоєму серцю.

Розділ 3 — Коридор тіней
Вони вийшли з трамвая на вузьку стежку, що вела у довгий коридор із численними дверима, які ніби дихали і жили власним життям.

— Кожна двері — це страх, — пояснив Провидець, — який ти маєш побачити, прийняти і подолати.

Даша підійшла до першої двері, яка була обвитою плющем і вкритою темними патьоками.

Вона відчинила двері — і потрапила у кімнату, огорнену густиною темряви. Тиша була такою глибокою, що здавалося, вона проковтує все живе.

— Ти боїшся темряви? — несподівано почувся дитячий голос.

З тіні вийшов маленький хлопчик, з очима, що світилися ніжністю і тривогою одночасно.

— Я теж колись її боявся, — тихо мовив він, — але тоді я зрозумів: темрява — це лише відсутність світла. Я — світло.

Даша дивилася на нього, і її серце розтопилось. Вона обійняла хлопчика.

— Разом ми яскравіші, — сказала вона.

Світло почало пробиватися крізь тінь, поступово освітлюючи кімнату.

Розділ 4 — Вогняна кімната гніву
Наступна двері розкрила справжнє пекло: вогонь тріщав, клуби диму згорталися в містичні форми.

Зі стін вискакував величезний дракон із палаючими очима.

— Це твій гнів, — промовив Провидець. — Він сильний, він могутній. Але чи вмієш ти керувати ним?

Даша відчула, як серце розпікає від вогню, що піднімався всередині.

— Я вчуся, — тихо сказала вона, — адже гнів — це не руйнування, а сигнал. Я можу його направити.

Дракон зупинився, його полум’я стало м’яким і лагідним. Він перетворився на пташеня, що тихо щебетало на її руці.

Даша посміхнулася і прошепотіла:

— Ти моя сила, а не ворог.

Розділ 5 — Річка суму
За дверима плескала тихенька річка, що відбивала зоряне небо. Вона здавалася безмежною і ніжною.

Сльози самі покотилися по щоках Даші.

— Сум — це теж важлива частина тебе, — з’явився голос Провидця. — Він вчить нас цінувати, розуміти втрати.

На березі стояла маленька дівчинка — сама Даша, але беззахисна і самотня.

— Я боялася залишитись одна, — зітхнула дитина.

Даша підійшла й обняла маленьку себе.

— Ти не сама. Ми разом.

Річка засяяла ніжним золотистим світлом.

Розділ 6 — Лабіринт відчаю
Але лабіринт приготував останнє випробування.

Перед Дашею стояли дзеркала, що розсіювали її образ у безліч шматочків. Кожне відображення показувало страхи і сумніви.

— Що, якщо я не впораюся? — тихо злякалася Даша.

— Ти вже впоралася, — голос Провидця звучав близько, — а зараз навчишся любити себе зі всіма слабкостями.

Вона поглянула в дзеркала і побачила себе — справжню, неідеальну, але сильну.