Казка «Трамвай №10 до Лабіринту Справжніх Бажань»

Пролог — Коли мрія не радує
Катруся сиділа на підвіконні, дивлячись, як на склі зникають краплі дощу. У руках — записник, списаний бажаннями. Одне за одним.

"Стати найкращою."
"Щоб усі мене поважали."
"Щоб мені заздрили."
"Щоб ніколи не помилятись."

І жодне з них не здавалося… теплим.

— Це ж мої мрії, — прошепотіла вона, — чому ж мені від них холодно?

Сашко постукав у шибку ззовні:

— Гей, я знайшов щось дивне! Ходімо!

На кінцевій зупинці стояв старий зелений трамвай, обліплений паперовими квітами. На табличці — золоті літери:

Трамвай №10.
Маршрут: ЛАБІРИНТ СПРАВЖНІХ БАЖАНЬ

Катруся зиркнула на Сашка.
— Справжніх… а ті що, були фальшивими?
— Може, наші — не наші?
— Ну то ходімо дізнаємось.

Розділ 1 — Ринок Мрій
Першою зупинкою було містечко, де на кожному кроці продавали бажання.

— Купи успіх! Без зусиль! — гукав торговець у яскравій сорочці.
— Увага всього класу за два дні! — кричала дівчинка з табуретки.
— Поглянь, Сашко, он там… — Катруся показала на прилавок, де лежала її записка з зошита.

"Хочу, щоб усі мене боялися. Тоді мене не чіпатимуть."

Вона зблідла.

— Я це писала в п’ятому класі… Коли мене цькували.

— Ти досі цього хочеш?

Катруся похитала головою.
— Ні. Я хочу, щоб мене розуміли.
— Тоді це бажання — не твоє. А твого страху.

У той момент продавець склав папірець у кулю. І він зник.

— Це місце показує не те, що ми хочемо. А те, що лишили неосмисленим, — сказав Сашко.

Розділ 2 — Кімнати Відмови
Трамвай під’їхав до наступної зупинки.
Тут усе було сірим. Мовчазним. Кожна будівля мала табличку:

"Бажання, які нас злякали"

"Бажання, які ми віддали іншим"

"Бажання, яких соромились"

— Катю… — прошепотав Сашко. — Це… про тебе?

Вони зайшли в кімнату.
На стінах — паперові журавлі, кожен із яких згинався під вагою одного речення:

"Хотіла малювати, але мама сказала: це несерйозно."
"Мріяв танцювати, але всі сміялися."
"Мене лякало, що я можу бути кимось більшим, ніж очікують."

Катруся простягла руку до свого журавлика.
— “Хочу бути письменницею, але… а якщо сміятимуться?”
Журавель перетворився на блискучий аркуш.

— Він не щез. Він чекав, поки ти його визнаєш, — сказав Сашко.

І враз усе навколо змінилося. З сірого — на золотисте. Кімнати стали теплими.

— Це був наш страх. Але бажання сильніше.

Розділ 3 — Серце Лабіринту
Далі — сам Лабіринт Справжніх Бажань.

Високі стіни зі світла, що пульсували від емоцій.
Кожен поворот — виклик.

На першому повороті — дзеркала. Вони показували Катю у різних версіях: усміхнену блогерку, зірку, модель, топ-ученицю.

— Це все? — здивувалась Катя.
— Це — про зовнішнє. А не про глибоке.

Катя подивилась у середнє дзеркало — і побачила себе, яка сидить на підлозі з ноутбуком. Пише. Заплакана. Втомлена. Але щаслива.

— Це я, коли не прикидалася.

Вона торкнулася відображення — і лабіринт пропустив її далі.

Розділ 4 — Поверх бажань
Коли Катя і Сашко пройшли Лабіринт і визнали свої справжні бажання, трамвай не зупинився. Натомість вагон здригнувся і… піднявся вгору. Так, наче колеса втратили зв’язок із рейками, і сам простір вигнувся, як папір у вітрі.

— Що відбувається? — затремтіла Катя, вчепившись у металеву ручку сидіння.
— Це… ми летимо? — Сашко витріщився у вікно. Замість вулиць і дерев там текло сяйво, мов зсередини хмар.

Усередині трамвая засвітилися нові кнопки. На табло з’явився напис:

"Поверх бажань. Де мрія має наслідки."

Катя проковтнула слину.
— А хіба мрії не мають наслідків і в реальному житті?

— Мають, — почувся новий голос. Глибокий, але спокійний, мов гудіння великої книги.
Із тіней вийшов кондуктор.
Він був одягнений у довгий плащ із обкладинок книжок. Його очі світилися літерами.

— Але тут… ви побачите, що відбувається, якщо ваше бажання збудеться. Повністю. Без “але”.

Він простягнув їм по білету, на якому замість номера — слово.

У Каті — «СЛАВА».
У Сашка — «СВОБОДА».

— Це що… тести? — обережно спитала Катя.
— Це дзеркала. — Кондуктор зник.