Казка «Академія неслухняних снів»

Колись давно, у світі, де між дитячими думками і зоряним небом була тонка межа, існувала Академія Снів. Це було місце, куди щовечора вирушали всі сни — пухнасті, блискучі, страшні, безглузді, сумні, чарівні. Там їх навчали, як правильно вести себе в головах дітей: не лякати надто сильно, не захоплювати надто глибоко, не губитися, коли будильник дзвонить.

Але Академія мала одну серйозну проблему: неслухняні сни.

Ті, що не хотіли вчитися. Ті, що хотіли правити ночами. І ось однієї ночі...

Початок
Саша лежала в ліжку. Їй було 11. Вона не боялась темряви, але останнім часом сни стали… дивні. Замість веселих пригод їй снилися незрозумілі лабіринти, говорючі будильники, та ще й один м'який ведмідь, який постійно бурчав:
— Вийди зі сну. Тут тобі не раді.

— Що за дурня… — пробурмотіла Саша і заплющила очі.

І тоді все змінилось.

Світ раптово став сріблясто-прозорим. Ліжко зникло з-під неї, а вона зависла у повітрі. Під нею — крутиться спіраль. У вухах — сміх і шепіт.

— Ти обрана, — пролунав чийсь голос. — Академія Снів потребує допомоги.

Потрапляння до Академії
Саша приземлилася просто в центрі круглого залу з куполом, у якому сяяли мільйони зірок.

— Агов? — крикнула вона. — Це сон?

З-за великої кулі зі сну випурхнув... будильник з вусами.

— Вітаю! Я Директріс, директор Академії. Радий, що ти нарешті прийшла. У нас... м’яко кажучи, хаос.

— Ти… будильник?

— Я — головний Контролер Ночі. І в нас бунт. Неслухняні сни вдерлися в кабінет архівів і збираються зробити ніч нескінченною!

— Нескінченну ніч? Але ж... це ж круто!

— А от і ні, — суворо сказав Директріс. — У безкінечному сні уява згорає. Люди забувають себе. Вони губляться. Їм потрібні і сни, і пробудження.

— А як я можу допомогти?

— Ти не звичайна. Твоя уява особливо сильна. Ти бачиш сни, навіть коли не спиш. І тільки така дитина може пройти Кімнати Неслухняних.

Перша кімната — Сон Перевертень
У дверях Саша опинилася у світі, де все з ніг на голову: небо було знизу, дерева росли вниз, а слова вимовлялись навпаки.

— !їйборП

— Що?.. — розгубилася Саша.

Перед нею стояв сон у вигляді дівчинки з крилами замість рук і з дзеркалом замість обличчя.

— Я — Перевертач. Я показую, ким ти бути не хочеш, але ким можеш стати, якщо забудеш себе.

У дзеркалі Саша побачила себе — мовчазну, сіру, без очей. Без мрій.

— Ні, це не я! — вигукнула вона.

— То покажи, хто ти, — прошепотів сон.

Саша уявила: свою кімнату, малюнки, улюблену подругу, теплий чай і тата, що гладить її по волоссю. Вона торкнулась дзеркала — і воно розсипалося на пил.

Перша кімната пройдена.

Друга кімната — Сон Бій
Цього разу Саша потрапила у темний простір. У повітрі літали скалки розбитих думок. А з тіні вийшов гігантський сон у вигляді воїна з екранів, повний новин, страхів і критики.

— Я Сон-Бій. Ти борешся з собою щодня. А я — твоє віддзеркалення.

— Але я не хочу битися! — крикнула Саша.

— Тоді програєш.

Він напав.

Саша ухилилась. Тоді — засміялась:

— Ти страшний тільки, коли я боюсь!

І тоді вона… сіла. Просто на підлогу. Заплющила очі. І уявила:

«Той, хто не боїться — не мусить битися».

Сон-Бій розчинився.

Друга кімната пройдена.

Третя кімната — Сон Зламаної Уяви
Остання кімната була сіра. Порожня. Без нічого.

— Це пастка? — прошепотіла Саша.

— Це місце, де вмирають сни, — промовив тоненький голос. — Коли ти кажеш собі: «Це безглуздо», або «Я вже велика для казок».

Саша відчула, як у неї в грудях щось холоне. Вона згадала, як нещодавно подорослішала… і справді майже перестала уявляти.

— А якщо я хочу вірити знову?

— То створюй. Тут. Зараз.

Саша уявила веселку з олівців, книжки, які говорять, і світлячків, що танцюють.

Сірість розсипалась на іскри.

Повернення
У залі Академії всі сни аплодували. Директріс виглядав втомлено, але щасливо.

— Ти показала їм межу. І силу. Сни мають бути дикими — але не некерованими. Ти дала уяві рівновагу.

— А я просто… знову почала мріяти.

— Саме в цьому й була наша надія.

Саша прокинулась уранці. Усміхнулась. Відчинила вікно.

І в повітрі... ледь-ледь сяяв сріблястий напис: