Казка «Мандрівка Кольоровим Вітром»

Незвичайний вітерець
Було тепле сонячне ранкове повітря, коли четверо друзів — Віка, Артем, Соня і Денис — гуляли у парку біля старого дуба. Листя шелестіло, пташки весело щебетали, а квіти пахли ніжним медом і ранковою свіжістю.

Раптом повіяв легкий вітерець, але це був не звичайний вітер. Він був яскравим, немов розлиті фарби рознеслися у повітрі — золотисті, блакитні, рожеві відтінки перетікали одна в одну, створюючи дивовижний калейдоскоп. А до того ж вітер приносив тихий, майже мелодійний шепіт, який ніби кликав до пригод.

— Ви тільки подивіться на це! — вигукнула Віка, широко розкривши очі від здивування. — Цей вітер ніби має свою душу!

— Він пахне чимось... незвичайним, — тихо додав Денис, вдихаючи повітря.

— Давайте спробуємо його зловити! — крикнула Соня, простягаючи руки.

Вони стрибнули у повітря, намагаючись впіймати кольорові хвилі, що кружляли навколо, немов живі стрічки.

Та раптом вітерець закрутився сильніше, перетворився на веселкову торнадо, що з гучним шурхотом закрутив їх у повітрі. Світ навколо розплився, а коли діти знову відкрили очі — опинилися в зовсім іншому світі.

Країна емоцій
Перед ними розкинувся фантастичний ландшафт. Небо переливалося всіма кольорами веселки, а навколо кружляли вітри різних кольорів — яскраво-жовті, ніжно-блакитні, насичено-червоні, фіолетові і зелені. Кожен подих вітру був наповнений особливою емоцією.

— Це... це неможливо! — прошепотіла Віка, роздивляючись цей чудернацький світ.

— Ми ніби потрапили всередину власних почуттів, — додала Соня.

Раптом попереду з’явилася маленька світла істота, що переливалася усіма барвами веселки. Вона кружляла навколо дітей, випускаючи веселкові іскорки.

— Я — Вітерець, — лагідно промовила істота мелодійним голосом. — Цей світ — Країна Кольорового Вітру, де кожен вітер несе певну емоцію. Якщо навчитеся розуміти і приймати їх, повернетесь додому.

— І як ми це зробимо? — запитав Артем, трохи насторожено дивлячись навколо.

— Через випробування емоціями, — відповіла Вітерець. — Я проведу вас.

Випробування радості

Світ навколо раптом наповнився теплим золотавим світлом. Повітря стало легким, ніби наповненим блискучими бульбашками сміху і щастя. Вітерець махнув своїми яскравими крильцями — і над дітьми з’явилася яскраво-жовта хвиля вітру, що почала кружляти навколо них, даруючи тепло і легкість.

— Ой, дивіться! — вигукнула Соня, відчуваючи, як усередині розливається радість. — Це ніби сонце танцює навколо нас!

— Відчуваєте це тепло? — сміливо спитав Денис, підстрибаючи і крутячись, намагаючись зловити мерехтливі блискітки.

Віка радісно засміялася, відчуваючи, як її обличчя наповнюється усмішкою.

— Мені хочеться співати і танцювати! — вигукнула вона.

Вітерець, світячись теплим жовтим світлом, піднявся над ними і розпочав співати мелодійну пісеньку, що нагадувала дзвінкий сміх дітей.

— Радість — це найяскравіший колір у світі емоцій, — лагідно пояснив Вітерець. — Вона відкриває серце і допомагає бачити красу в усьому.

— Але чи можна завжди бути радісним? — задумливо спитала Ліза, яку до цього моменту тримав невеликий сум.

— Ні, — відповів Вітерець, — адже без інших почуттів радість втратила б своє справжнє значення.

Раптом, в повітрі з’явився кумедний зелений зайчик із великими вухами, який почав стрибати навколо дітей, лоскочучи їх вітром своїх вух.

— Ха-ха-ха! — засміявся зайчик. — Спробуйте зловити мене!

Діти почали весело бігати за ним, кричати від сміху, спотикатися і підстрибувати. Їхні голоси змішувалися з пташиним співом і мелодією Вітерця.

— Це найкраще відчуття у світі! — кричала Соня, ловлячи зайчика за хвіст, але він утік у останню мить.

— Не здавайтесь! — підбадьорював її Денис.

Раптом у парку з’явилася величезна куля, що світиться жовтим світлом, наче сонце. Вона почала повільно опускатися, огортаючи дітей теплим сяйвом.

— Ось ваша нагорода за радість! — промовив Вітерець. — Запам’ятайте це відчуття, бо воно дає силу навіть у найскладніші моменти.

Але раптом з-за дерева виринув маленький сірий ворона, який суворо каркнув:

— Га-га! Не забувайте, що радість без розуміння балансу може зробити вас легковажними і необачними.

— Ага! — сміючись, відповіла Віка. — Але сьогодні ми вчимося, як поєднувати всі емоції.

Вітерець кивнув:

— Саме так. Тож насолоджуйтесь радістю, але пам’ятайте: вона стає яскравішою, коли її підтримують інші почуття.

Діти відчули, що їхні серця наповнилися теплом і легкістю, і з цією енергією вони були готові рухатися далі, до нових пригод і випробувань.

Випробування суму

Після яскравого і сонячного радості світ навколо раптом змінився. Небо стало м’якшим, у відтінках ніжного блакитного та сірого, а повітря наповнилося прохолодною тишею. Легкий блакитний вітерець ніжно торкався обличчя дітей, несучи із собою відчуття тихої печалі.