Казка «Таємниці Чарівного Лісу: Сміх як Магія»

Після того, як Макс і Ліза побачили чарівний сад із квітами, які співали, і деревами, що розповідали казки, вони подумали, що їхні пригоди нарешті завершилися. Вони злегка втомлені, але щасливі поверталися назад до лісової стежки.

Раптом земля під ногами затремтіла, ніби хтось м’яко, але впевнено стукав кувалдою.

— Ой! Що це було? — здивовано вигукнула Ліза, міцно тримаючись за руку брата.

Макс нахилився і помітив серед коріння величезного дерева невеличкі дверцята, які майже зливалися з корою.

— Хм, — бурмотів він, — диви, це ж двері! Здається, ще одна таємниця чекає на нас. Ходімо, відкриємо їх!

Вони поглянули один на одного, посміхнулися від хвилювання і, не вагаючись, відчинили дверцята. Усередині їх привітно освітлювалися крихітні світлячки, що плавно мерехтіли, мов маленькі зірочки, запрошуючи дітей піти далі.

Підземний коридор і смішний монстр
Макс і Ліза крокували вузьким тунелем, їхні кроки луною відбивалися у темряві. Раптом із темряви почувся тихий шурхіт, що змусив дітей зупинитися.

— Хто тут? — пролунав низький, але веселий голос, що трохи здивував і водночас розвеселив їх.

З темряви вискочив маленький круглий монстрик — пухнастий і милий, з величезними круглими очима, що сяяли у темряві, і маленькими рожевими рогами на голові.

— Я — Буц-Буц, охоронець сміху! — промовив він із теплою усмішкою. — Без мене тут було б дуже сумно, адже сміх — найкраща зброя проти будь-яких небезпек.

Ліза, не стримуючи сміху, сказала:

— О, це наймиліший монстр, якого я коли-небудь бачила!

Макс хитро підморгнув:

— Добре, Буц-Буц, допоможеш нам із наступною загадкою?

Нове випробування — смішна головоломка
Буц-Буц заворушив своїм пухнастим хвостиком і виголосив:

— Щоб пройти далі, вам треба розв’язати загадку — і зробити це так, щоб усі навколо сміялися!

Він витягнув маленьку дерев’яну табличку, на якій було написано:

"Що спільного між котом і комп’ютером?
Потрібно часто оновлювати, інакше починає глючити!"

Макс і Ліза одночасно розсміялися.

— Оце так! — сказав Макс, — а ще коти люблять забиратися на клавіатуру, коли ти намагаєшся працювати.

Ліза хитро посміхнулася:

— Та ще й весь час наче спеціально натискають на всі клавіші!

Буц-Буц хлопав у долоні (ну, наскільки міг), сміючись разом з дітьми.

— Вітаю! Ви успішно розв’язали мою загадку! — сказав він і зрушив у бік великі двері, які несподівано відчинилися.

Несподіваний веселий заплив
За дверима розкинулася маленька річка, яка виблискувала яскравими кольоровими бульбашками — від блакитних до рожевих. Вода смішно пузирилася, видаючи дивні звуки, які схожі були на сміх.

— Що це таке? — здивовано запитала Ліза, нахилившись, щоб роздивитися.

— Це Річка Сміху, — пояснив Буц-Буц, — щоб перейти її, потрібно вигадати найсмішніший жарт.

Макс весело глянув на сестру і сказав:

— Чому дерево не ходить на вечірки?

Ліза знизала плечима:

— Не знаю, чому?

— Бо у нього коріння вдома! — засміявся Макс.

Ліза не втрималася і вибухнула сміхом, а за мить разом з братом вони й усі навколо реготали.

Річка миттєво розступилася, відкривши їм дорогу.

Повернення додому і важливий висновок
Нарешті, після довгої серії веселих пригод, загадок та сміху, Макс і Ліза вийшли з лісу, коли сонце почало ховатися за обрій. Вони почувалися трохи втомленими, але переповненими щастям і добрими емоціями.

— Знаєш, — тихо сказала Ліза, дивлячись на брата, — найкраще в цій пригоді було те, що ми пройшли її разом.

— Абсолютно! — погодився Макс. — Навіть страшні загадки і смішні монстри не лякали, бо ми підтримували один одного.

Вони подивилися на карту, яка вже світилася ніжним золотистим світлом. І раптом вона перетворилася на маленьку книжку з написом:

«Для справжніх друзів пригоди ніколи не закінчуються.»

Макс і Ліза міцно обнялися, знаючи, що попереду на них чекатиме ще багато відкриттів і веселих моментів.

Мораль продовження
Іноді шлях буває важким і повним несподіванок, але коли поруч — надійний друг і усмішка, жодна небезпека не здається страшною.