Казка «Насінинка Ніна, що вчилася чекати»

Далеко-далеко, у зеленому саду, серед веселих квітів і метеликів, лежала на м’якій землі маленька насінинка на ім’я Ніна. Вона була крихітною — ніби маленька краплинка — але мріяла про велике: вирости у найвищу і найкрасивішу яблуню в саду.

Ранкові плани
Прокинувшись під першим промінчиком сонця, Ніна потягнулася всім своїм маленьким тілом і подумала:

— Ой, ну коли ж я нарешті виросту? Я вже хочу бути великою, щоб птахи на мене сідали і щоб тінь дарувати. І яблука давати! Ммм… яблука! — зітхнула вона з надією.

Раптом до неї звернувся старий дідусь Дуб, який стояв поруч і дивився на небо.

— Маленька Ніно, — заговорив він важким, але лагідним голосом, — ти ж ще тільки насінинка. Ти не дерево — ще нема куди поспішати!

— Та годі тобі! — бурмотіла Ніна. — Я ж не хочу бути маленькою назавжди!

— Терпіння, терпіння, — хитро усміхнувся Дуб. — Кожен великий дуб колись був маленьким жолудем.

Перший дощ — і перша несподіванка
Наступного дня почався дощ. Спочатку краплі були легкими і лагідними, а потім так забарабанили по землі, що Ніна ледь не втратила рівновагу.

— Ей, це ти що так сильно б’єш? — розсердилася вона.

— Вибач, — прошепотів дощик, — я просто допомагаю тобі рости. Без мене ти ніколи не прокинешся.

Ніна задумалася:

— Ну гаразд… але чи можна трохи помаленьку?

Равлик Роман — повільний мудрець
Одного сонячного ранку до Ніни підповз равлик Роман — справжній повільний мудрець саду.

— Чому ти така стривожена? — запитав він.

— Я так хочу швидко вирости, що вже починаю хвилюватися! — зітхнула Ніна.

— Ох, — промовив Роман, повільно махаючи вусиками, — ти ж бачиш, як я повільно повзаю? Але дивись, куди я доходжу. Терпіння — це мистецтво насолоджуватися кожним кроком.

— Але я не можу так повільно! — заперечила Ніна.

— Спробуй, — посміхнувся Роман, — і побачиш, що це не так вже й погано.

Гумористична пригода з мурахами
Одного дня до Ніни підійшли мурахи — працьовиті мешканці саду.

— Гей, насінинко! — покликала одна з них. — Хочеш побачити, як ми працюємо?

— О, так! — захоплено сказала Ніна.

А мурахи почали носити крихітні крихти, гомоніти між собою і навіть влаштували танець, щоб показати, як весело працювати.

— Ха-ха! — засміялася Ніна. — Ваша праця наче маленьке свято!

— От бачиш, — сказала мураха, — важливо не тільки швидко ростити, а й насолоджуватись процесом.

Великий вітер і урок витривалості
Настала буря. Сильний вітер почав колихати Нінині паростки.

— Ой, я впаду! — заволала насінинка.

— Тримайся, тримайся! — підбадьорював вітер, що одночасно і лякав, і виховував.

— Це як урок для тебе, — пояснив вітер, — ти станеш міцнішою, якщо не здадешся.

Подарунок терпіння
Минали дні, тижні, місяці. І ось, маленький паросток перетворився у зелене дерево, яке почало тягнутися до сонця.

— Ого! — захоплено вигукнули навколишні квіти і трави. — Ти стала справжнім деревом!

Ніна з гордістю розпустила свої перші листочки.

— Знаєте, — сказала вона, — я навчилася чекати і радіти кожному дню. Терпіння — це справжня сила.

Мораль:
Велич приходить не миттєво, а до тих, хто вміє чекати, цінувати процес і не втрачати надії. Терпіння — це таємна суперсила, що робить нас справжніми.