Казка «Золота рибка, яка сказала: “А давай без бажань»

Або: “Ти просто посидь зі мною на березі”.

Розділ 1: Чергове «Хочу!»
Колись давно, коли ще тільки з'явилися перші селфі з риболовлі, у невеличкому озері, за старою вербою, жила Золота Рибка. Всі знали її. Її знали надто добре.

— Три бажання, ага? Ну давай! — кричали рибалки.

— Хочу багатство!
— Хочу славу!
— Хочу Wi-Fi без пароля!

Рибка зітхала, миготіла золотом і… виконувала. У неї був контракт. Магічний. Бажання — це її робота.

Але з роками Рибка почала втомлюватись. Бо ніхто ніколи не питав:
— А як ти?

Розділ 2: Хлопчик з банкою
Одного сонячного дня, коли навіть жаби були в відпустці, на берег озера прийшов хлопчик на ім’я Назар. У нього була пластикова банка, шкарпетки з динозаврами і задумливий погляд.

— Я прийшов… не знаю навіщо, — сказав він самому собі.

Він опустив банку в воду… і Рибка — сама запливла всередину.

— О! Золота? Це ж ти! Я маю три… — почав він.

— Не треба, — сказала вона, і в Назарових вухах щось ляснуло, наче хтось вимкнув радіо.

— Як це — не треба?

— Давай без бажань. Просто посидь зі мною трохи.

Розділ 3: Дивна розмова
Назар поставив банку на коліна. Рибка оберталась у воді, виблискуючи теплим золотом.

— А ти… щаслива? — спитав він раптом.

Рибка здивувалась. Її луска затремтіла.

— Це твоє бажання? — запитала вона автоматично.

— Ні. Це… питання.

І вони почали розмовляти.
- Про те, як важко бути золотою, коли всі хочуть тільки користі.
- Про те, як Назар відчуває, що мама стала сумна після розлучення з татом, але не говорить про це.
- Про те, як бути собою — коли всі хочуть, щоб ти був чарівним.

Рибка розказала історію про Рибу-мрію, яка втекла в океан, бо ніхто не питав її імені.

— А яке твоє ім’я? — тихо запитав Назар.

— Я навіть не пам’ятаю… — відповіла вона.

Розділ 4: Блискавка і буря
Несподівано небо потемніло. Налетіла буря.

Банку з Рибкою зірвало з колін. Вона покотилась до води. Назар кинувся, але послизнувся, впав… і лише побачив, як хвиля затягнула банку з золотим блиском.

Він сів у мокрому одязі, весь тремтів.

— Пробач… — прошепотів він. — Я не встиг…

Розділ 5: Повернення
Наступного ранку Назар знову прийшов до озера.

Сів. Мовчав. Чекав.

І раптом — бульк!

Із води піднялась голова.
— Привіт, Назаре. Я… знайшла своє ім’я.

— І яке воно?

— Соня. Бо я люблю тишу і ранки.

Вони обидва всміхнулись.

— І знаєш що? — сказала Соня. — Я подарую тобі одне бажання. Але не чарівне. Справжнє. Таке, яке можеш здійснити сам.

— Я хочу… щоб мама знову сміялась, — відповів Назар.

— Почни з малого. Розкажи їй про мене. І… просто послухай її, як ти слухав мене.

Епілог: Тиша — як золото
Минуло кілька днів. Назар із мамою сиділи на тому ж березі. Вона сміялась, слухаючи його історію про золоту рибку, що не виконує бажання.

І десь у глибині озера Рибка Соня робила піруети. Її луска більше не світилась — вона світилась щастям.

Мораль:
Не всім потрібно бажання.
Комусь достатньо, щоб ти просто був поряд.
Найчарівніше у світі — це коли хтось справді хоче тебе послухати.