Казка "Ложка, що мріяла стати виделкою"

У невеликій кухонній шухляді серед блискучих приладів жила-була Ложка Лоліта. Вона була проста срібна ложка, з гарною ручкою, гладенька та кругла, але дуже сумна.

— Ох, як же мені набридло бути ложкою! — бурмотіла Лоліта. — Я хочу бути гострою, як виделка! Вона така стильна, з шипами, а я — просто кругла…

Поруч лежала Вилка Віка — крута, з чотирма гострими зубчиками. Вона жваво перекочувалася і радісно сміялася.

— Лоліта, а навіщо тобі бути виделкою? Ти ж чудова ложка! — сказала Віка, махаючи зубчиками.

— Та ні, — зітхнула Лоліта. — Уяви, як би було класно проколювати салат або тримати шматок піци. Я ж лише можу набирати суп чи кашу, а це так нудно!

Одного разу Лоліта вирішила спробувати стати гострішою. Вона обережно встала на край стола і почала тертися об ніж, намагаючись зробити свій край трохи гострішим.

— Ти що робиш, Лоліта? — здивовано спитала Віка.

— Хочу стати як ти! — відповіла ложка і терла далі.

Раптом вона сковзнула і впала в чашку з чаєм. Вода була теплою, і Лоліта відчула, як її трохи зігріло. Але гострішою вона не стала.

— Ой-ой! — посміялася Віка. — Лоліта, ложка не може стати виделкою. Кожен прилад має свою роль!

— Може ти і права, — зітхнула ложка, витираючи крапельки води.

Наступного дня прийшли гості, і на столі з’явилася велика тарілка з салатом. Віка почала активно працювати — проколювала листя, піднімала помідори.

— Гей, Лоліта! — закликала вона. — Подивись, що я роблю! Але знаєш що? Ти можеш набирати цей суп, який я не можу!

У цей момент господиня кухні поставила на стіл великий казан з гарячим супом. Лоліта почала плавати в ньому, збираючи ароматні ложки теплого борщу. У всіх були посмішки.

— Без тебе, Лоліта, не було б такого смачного обіду! — сказала Віка.

І тоді ложка зрозуміла: не потрібно бути іншою, щоб бути важливою. Вона — найкраща ложка, бо вміє саме те, що треба.

Мораль:

Не порівнюй себе з іншими, будь найкращим у своїй ролі. Кожен має свої таланти — і це робить світ яскравішим.