Казка: "Парасолька, що боялась дощу"

1: Народжена для сонця

У крамничці "Дощ і Компанія" на полиці між зеленими чоботами й непромокальними плащами висіла маленька парасолька на ім’я Капка. Вона була яскраво-жовта, з білими хмарками, що весело усміхались. Але сама Капка — не сміялась. Вона тремтіла кожного разу, як десь крапало.

— Ти ж парасолька! — сміялась стара брезентова парасолька Бурка. — Ти маєш любити дощ!

— Я знаю, — зітхала Капка, — але він мокрий... і холодний... і шумить... І він... бррр… жахливий!

— Та це ж твоє покликання, малеча! — підморгнув зелений чобіт.

Капка мріяла про сонячні дні, пляж, лимонад і лежак. Вона навіть один раз намагалася втекти в розділ для сонцезахисних капелюхів. Але її швидко повернули.

2: Перший дощ

Одного разу двері крамнички відчинились. Зайшла дівчинка у червоному дощовику й сказала:

— Мамо! Хочу цю! Жовтеньку з хмарками!

Капка зойкнула. "О ні. Мене купили. Мене винесуть НА ДОЩ!" — подумала вона й від жаху трохи посіріла.

І ось, першого ж дня, небо стало сірим, хмари насунулись, і почався перший у житті Капки — справжній дощ.

— Ай! Ай! Це ж холодно! І слизько! І вітряно! — пищала вона, розкриваючись над головою дівчинки. — Я не хочу! Поверніть мене у шафу!

— Та розслабся, жовтенька, — сказав хтось із неба. — Це ж просто я — Грозик.

3: Хмарка-бунтівник

Капка глянула вгору. Просто над нею пливла пухнаста сіра хмарка з гримасою нахаби.

— Ти — хто?

— Я Грозик. Молодий, дикий і вільний. Я не люблю проливні правила. Я дощ, але трохи рок-н-рол.

— Ти — дощ?! — Капка здригнулась. — Але… ти не страшний…

— Бо я не ллюсь без потреби. Я ллюсь із душею! Хочеш — покажу веселку після дощу?

І він справді показав. Сонячне проміння пробилось крізь хмару, а небо засяяло барвистою аркою.

— Ого… це… красиво, — прошепотіла Капка. — Я… навіть трохи пишаюсь, що я частина цього…

4: Злива і зізнання

Наступного дня почалась справжня злива. Дівчинка затулилась Капкою, і та відчула, як з усіх боків б’ють краплі.

— Я… я впораюсь! — крикнула Капка.

— Ти молодчина! — гукав згори Грозик. — Дивись, як ти захищаєш свою людину! Оце і є справжня сила!

Вітер рвучко хитнув Капку, та вона встояла. Вона знала: дощ — не ворог. Це просто частина світу. Частина її.

5: Сонце після грози

Коли дощ минув, Капка сушилась на балконі. Вона була втомлена, трохи погнута, але щаслива.

— Грозик… — мовила вона, глянувши в небо. — Ти ще там?

— Завжди. Дощ не назавжди, але дружба — надовго.

І маленька Капка всміхнулась. Бо тепер вона знала: іноді, щоб відчути своє місце в житті — треба трохи промокнути.

Мораль казки:

> Страхи — це не слабкість. Вони лише двері, за якими ховається твоя справжня сила.