Казка: "Мізинчик і перший клас"

Пролог: Малий, але сміливий

Колись давно у звичайній родині народився незвичайний хлопчик — він був завбільшки з мізинець. Так його й назвали: Тимко Мізинчик.

Батьки його дуже любили, хоч і боялися, щоб котик випадково не прийняв Тимка за іграшку. Тимко ж ріс веселим, кмітливим і... трошки неспокійним. І ось настав той день — перший день першого класу!

Його мама, пані Галина Мізинчик, обережно посадила Тимка в коробочку з-під серветок, перетворену на портфель, і промовила:

— Тимку, будь обережний, не загубись! А якщо що — згадуй, що ти не просто маленький. Ти — великий своїм розумом.

Тато тільки тихенько поплескав по коробочці й шепнув:

— Головне — не дай комусь на тебе сісти, синку!

1: Ходить Мізинчик до школи…

На шкільному подвір’ї було гамірно. Діти у вишиванках, квіти, кульки, сміх. На лінійці виступав директор — пане Роман Іванович, який так голосно говорив, що Тимко тремтів у коробочці від кожного “перший клас — це чарівна подорож!”.

Тимко визирнув із коробки і побачив свою вчительку — пані Соломію. Вона мала яскраву косу, усмішку на весь двір і, здавалося, вміла бачити серцем.

Поруч з нею стояли нові однокласники:

• Марта — активна, голосна, з червоним бантом.

• Арсен — любив усе вимірювати лінійкою.

• Єва — трохи мрійлива і дуже добра.

• Денис — скептик, який казав: “Це ж просто школа, не казка”.

“О, Денисе, як ти помиляєшся...” — подумав Тимко.

2: Гублячись серед парт

Після першого дзвоника всі рушили в клас. Тимко вирішив: “Досить коробки! Я сам!”

Та тільки він зістрибнув на підлогу, як почалася найнебезпечніша пригода його життя. Ноги! Взуття! Черевики! Кеди! Босоніжки з блискітками! Вони сунули на нього, мов танки.

— Гей! А обережно ж! — гукав він, ухиляючись. — Я тут! Маленький, але я — є!!

Але його ніхто не чув.

Він встиг забігти під парту й видерся на ніжку стільця. Обережно спустився на стіл. Його ніхто не помічав, аж поки…

— ААААА! ЖУК НА СТОЛІ! — заверещала Марта.

— Це не жук! — обурено відрубав Тимко. — Це я — Мізинчик Тимко, і я ваш однокласник!

Настала тиша. Пані Соломія повільно наблизилась, сіла навпочіпки й запитала:

— Ти… справжній?

— А хіба в школі НУШ не вчать, що кожен — унікальний? — хмикнув Тимко.

Вона засміялась. Діти здивовано підійшли ближче.

— Ну ти кльовий! — сказав Арсен. — А хочеш — я зроблю тобі пенал-дом?

— Я намалюю тебе! — радісно сказала Єва.

А Денис буркнув:

— Тепер я точно в казці.

3: Перший урок

Перший урок був "Я досліджую світ". Тимко сидів у лупі — так його всі бачили на екрані, бо пані Соломія поставила мікрокамеру і транслювала на інтерактивну дошку:

— Тимко, а ти досліди нас — бо твій погляд найменший, але бачить глибше!

Він встав, розправив крихітні плечі і сказав:

— Я побачив одне: кожен з вас великий… по-своєму. І я теж. І, знаєте, я не хочу бути більшим. Я хочу, щоб ми всі бачили одне одного, не зважаючи на розмір.

 Розв’язка: Сюрприз для Тимка

Наприкінці дня пані Соломія винесла маленький стільчик з LEGO, ручку з голівкою у вигляді ліхтарика (щоб світити собі дорогу), і підписала картку:

"Для найменшого, хто навчив нас бути великими."

А Марта вже обіймала його (обережно, двома пальцями), а Денис фотографував, бурмочучи:

— Ну добре, це була найцікавіша лінійка.

Мораль казки:

Бути маленьким не означає бути непомітним.

Справжня велич — це вміти себе показати, не підвищуючи голос,і бачити інших серцем, а не лише очима.