Казка «Бутерброд-втікач»

Всі ми любимо смачно поїсти. Але чи замислювався хто-небудь, як це — бути їжею? Можливо, їжа теж має свої думки, мрії і навіть пригоди?

Отож, у маленькому містечку жив семирічний хлопчик Оріон. Він обожнював футбол і дуже любив смачні бутерброди — підсмажені, з хрумкою скоринкою, з куркою або без, з яскравими листками салату і розплавленим сиром. Щоб бігати швидко й грати без втоми, Оріону потрібно було багато енергії, тож він їв бутерброди з апетитом справжнього чемпіона.

Його мама казала: «Бутербродами не наситишся!» — але це зовсім не зупиняло Оріона. Він часто хитрував і тягав зі столу найбільш смачні шматочки, навіть коли мама не дивилася.

Одного разу мама приготувала величезну тарілку, повну запашних бутербродів — хрумкі булочки з кунжутом, соковита курочка, свіжі листочки салату, котлети і розплавлений жовтий сир, що ніжно тягнувся. Бутерброди стояли на столі, і це було справжнє свято смаку!

Серед них жив маленький бутерброд, якого всі звали просто Бут. Він був наймолодшим і найжвавішим, та ще й дуже товариським. Але в душі був він справжнім бунтарем — бо хто хоче просто стояти на тарілці і чекати, поки його з’їдять? Бут страшенно боявся своєї «долі» — стати сніданком, обідом чи вечерею. Особливо він не любив Оріона, бо знав: саме цей хлопчик найбільше полюбляє його їсти.

— Я не хочу помирати! — казав Бут. — Я хочу жити, бачити світ, мандрувати і мати пригоди! Хто ж хоче йти до рота, де все закінчується?

Одного вечора, коли всі були зайняті, Бут відчув неймовірне бажання втекти. Раптом у нього виросли маленькі ніжки й руки, а очі стали яскравими і допитливими. Він зібрався з духом і голосно сказав:

— Я втечу! Ніщо мене не зупинить — ні майонез, ні томатний соус, навіть хрумка булочка з кунжутом!

Він весело помахав рукою своїм товаришам і тихо сповз зі столу. Страшнувато, бо з висоти стільця все здавалося гігантським і незвіданим. Але він був рішучим!

— Куди ти? — здивувалися інші бутерброди.

— Куди очі дивляться! — відповів Бут і стрибнув вниз.

Він приземлився на м’яку підлогу, і одразу почав оглядатися. У кімнаті було чисто й затишно, все блищало, а на стінах висіли яскраві картини.

Та раптом серед тиші почувся тихий муркіт. З-за шафи визирнуло пухнасте кошеня — руде, із блискучими очима.

— Мрр, а ти хто? — спитала кошеня, піднімаючи хвоста.

— Я Бут — бутерброд-втікач! — відповів він.

— Я — Ред, — представилася кошеня. — Я ще вчуся правилам дому, але вже йду на обід.

Бут зрозумів, що ситуація серйозна. Але був рішучий. Він почав бігти, щоб уникнути небезпеки, але Ред була спритною і швидко наздогнала його. Лапки з гострими кігтиками зачепили Бутові лист салату — і він зітхнув, бо втратив цю свою «зелену броню».

— Ох, — сумно промовив Бут, — лишилась лише булочка...

Вдалині Бут помітив темну нору.

— Там можна сховатися! — подумав він і поспішив туди.

Але в норі на нього чекала Пузата Миша — велика, пухнаста і неймовірно голодна.

— Яке щастя! — замріяно замурчала вона. — Їжа сама прийшла до мене!

Бут голосно закричав і кинувся навтіки. Погоня була шалена: він блукав між кімнатою, переплигав через диван, ледве уникнувши лап Ред і Миші.

Врешті-решт, виснажений, Бут упав на підлогу і подумав:

— Це кінець. Пригоди закінчилися.

Та в цей момент мама Оріона впала, щоб підняти упавшу виделку. І ось, ніби за дивом, вона помітила маленького втеченця.

— Один бутерброд намагався втекти, — усміхаючись сказала вона. — Зараз я його «перевдягну», і Оріон знову зможе насолодитися ним.

Мама зняла старий одяг Бута — булочки з кунжутом — і замінила на новенькі, теплі, свіжі, з ще кращим сиром і салатом. Бут відчув тепло і затишок, що огорнуло його немов м’який плед.

— Я вдома! — подумав він і більше не хотів тікати.

Пізніше мама поміняла «нутрощі» Бута на свіжі, якісніші і смачніші. Тож Бут знову опинився на тарілці, разом з друзями.

Вони всі розпитували про його дивні пригоди, але Бут відповідав загадково:

— Про це дізнаємося у другому житті!

Оріон взяв його на руки і дивився голодними очима, але Бут не боявся.

— Я бачив справжні пригоди, — подумав він. — Тут мені нічого не страшно!

І тоді він сказав собі:

— Хай буде так, напевно, моя доля бути з’їденим, але я йду назустріч новим пригодам!

І з цими словами бутерброд Бут з посмішкою подався у невідомий світ.