Казка «Як Ялинка стала Зимовою Королевою»

У Лісі настала справжня зима — срібляста, пухнаста, мов збите морозивко. Сніг падав тихо, ледь чутно, як коли хтось сипле цукор у чай. Мороз малював на корі візерунки, а вітер наспівував новорічні мелодії, які знали лише ялинки.

Наша Ялинка стояла в центрі галявини, вже висока, струнка, гілляста — і хоч і не носила корони, та всі знали: вона — справжня лісова красуня.

— Цього року, — проголосив старий Дуб, — ми зробимо Ялинку головною святковою деревиною! Прикрасимо її так, що навіть зірки з неба захочуть прилетіти подивитись.

— Ой, а що таке прикрасимо? — спитала Сова, що щойно прокинулася і вкрита була інієм, як вишиванкою.

— Це коли на тебе вішають красиве і блискуче, — пояснив Зайчик, — щоб усім стало тепло, навіть у заметіль.

І почалась підготовка до чарівного прикрашання!

Першою прилетіла Синиця. Вона принесла намисто з горобини. Кожна ягідка блищала, мов маленьке серце.

Другою прибігла Білка. Вона почепила на гілки сухі шишки, але не прості — а розфарбовані шматочками веселки, які дістала ще з осені.

Мишенята, хоч і дрібнесенькі, принесли золотисті жолудеві капелюшки, натерті до блиску. Їх було так багато, що навіть Зозуля заздрісно цокотіла вдалині.

Пташки натягнули павутинні гірлянди, які вкрилися інеєм і блистіли мов справжнє срібло.

А Лисиця? Вона привела сюди дзвіночки, що загубив Санта-Клаус (чи то Миколай) минулої зими. І кожен, хто проходив повз, чув тонкий дзвін — якби Ліс співав пісеньку.

Коли прикраси були готові, Ялинка виглядала неземно красиво. Її гілки виблискували, мов зорі. Вона стояла — мов справжня Зимова Королева.

І тут почало відбуватись щось зовсім чарівне.

З неба повільно зійшла найбільша зірка, яку тільки бачили мешканці Лісу. Вона обережно торкнулася верхівки Ялинки й залишилася там світитись.

— Це ж… зірка бажань! — шепотіла Сова. — Вона приходить лише раз на сто років!

Усі притихли. Хтось загадував бажання. Хтось просто милувався. А Ялинка… Ялинка стояла мовчки, та в її дерев’яній душі щось тепло пульсувало. Вона відчувала: вона не просто Ялинка, вона Дарувальниця радості.

І в ту ніч, коли ліс був тихий, як дихання сну, кожному мешканцю снився дивовижний сон: ніби вони літають над хмарами, обіймають друзів, грають на скрипці, знаходять загублені речі або просто сидять на гілці Ялинки, споглядаючи світ.

А вранці… Вранці сталося ще одне чудо.

Ялинка почала ніжно світитись. Її голочки мерехтіли, як маленькі лампочки, що спалахують від щастя. Бо саме щастя було її прикрасою.

І з того часу кожна зима починалась святом на галявині, де Ялинка стояла не просто як красуня, а як символ добра, світла й дружби.

І якщо колись ти будеш йти зимовим лісом і раптом побачиш дерево, яке світиться навіть у найтемнішу ніч — це вона. Ялинка. Твоя зимова казка.