Казка «Балакуча Гітара і Таємниця зниклого акорду»

Після повернення з табору «Зіркова нота», Балакуча Гітара почувалась натхненною, як ніколи. Її струни ще дзвеніли спогадами про концерти, нічні джеми, сміх, вогнища та зірки. Аркадій став відомим серед папуг-реперів, і тепер постійно хизувався новою кепкою з написом «DJ ARK».

Але одного ранку сталося дещо... дивне.

Гітара прокинулась і одразу відчула: щось не так. Вона хотіла заграти свою улюблену мелодію — ту, що починалась з акорду До-мажор. Але… звук був не той. Начебто нота пропала.

— С-с-с-сто-оп! — злякано вигукнула вона. — Мій До зник! Мій перший, мій головний! Його немає!

— Ти просто ще не прокинулася, — пробурмотів Аркадій, витягуючи з-під крила навушники. — Пий каву. Ну, тобто… якщо ти була б людиною. А так — тобі б підійшов чай з каніфоллю.

— Ні, це серйозно! — занепокоїлась Гітара. — Один з акордів зник. Його не чути. І я не відчуваю його в собі…

У цей самий момент у двері постукали.

— Хто рано встає, того… забирають на пригоду, — пробурмотів Аркадій, і саме так і сталося.

На порозі стояв дивний тип — у блискучому фраку, з метрономом замість годинника та кейсом для скрипки, з якого лунали дивні звуки, схожі на шепіт.

— Ви — Гітара? — спитав він. — Мене звати Містер Нота. Я слідчий з Музичного Департаменту Надзвичайних Гармоній. У нас надзвичайна ситуація: зникнув акорд До-мажор. У глобальному масштабі.

— Це не тільки у мене?! — здивувалась Гітара.

— Ви — перша, хто відчула. Ви — носій найчистішого звучання. Ми повинні діяти негайно!

Експедиція в Гармонічний Світ

Разом із Містером Нотою, Аркадієм і, звісно ж, своїм Хазяїном, Гітара вирушила у незвичайну подорож — до внутрішнього Музичного Всесвіту. Це місце було сховане за звуками: щоб увійти туди, треба було одночасно програти арпеджіо Фа-мі-соль-до на зворотному строї. Простіше кажучи — треба було бринькнути дуже криво, але з душею.

Світ, куди вони потрапили, був чарівним.

Там жили ноти як справжні істоти: весела Сі, задумлива Ля, балакуча Фа, сором’язлива Ре. Вони жили в нотних домах, ходили в музичні школи й мали улюблені акордові кола.

Але зникнення До-мажора порушило все: пісні стали млявими, гімни — сумними, а навіть найкращі джеми звучали, мов перегріта каша.

— Це все через нього, — шепотіли ноти, показуючи в бік темного пагорба, який звався… Тишею.

— Там живе Тишкун — стародавній звукопоглинач, — пояснив Містер Нота. — Він ненавидить гармонію. Він міг вкрасти акорд.

Операція «Поверни До»

Друзі вирішили вирушити на Пагорб Тиші. Їхнім провідником стала нота Соль — відважна й темпераментна скрипкова фея, яка вміла стріляти резонансними стрілами з колодки. Вона вела їх через Хроматичний Ліс, де гілки замість листя мали маленькі нотні ключі, а вітри звучали як арфа.

— Тут не можна співати, — прошепотіла вона. — Тишкун відчує вібрацію.

Але Аркадій, звісно ж, не втримався. Його реп "Ти не зупиниш ритм, бо я в біті — хіт!" здійняв справжню звукову бурю.

І ось він — Тишкун. Сірий, аморфний, як грудка пилу після грози. Він не говорив — його мовчання душило, і навіть струни Гітари на мить завмерли.

— Ви не повернете акорд, — прохрипів він подумки. — Бо світ має забути гармонію…

Але тоді Гітара зробила дещо неймовірне. Вона заграла… самотній Ля. А потім — Соль. До — ще не було. Але в цій мелодії щось зрушило.

— Я не дам тебе знищити, До, — прошепотіла вона.

Аркадій підхопив ритм. Містер Нота витягнув диригентську паличку. Соль кинула резонансну стрілу прямо в серце Тишкуна.

І в останню мить… з Гітари вирвався звук, якого не було вже днів п’ять.

Чистий, глибокий До-мажор.

Акорд прорізав морок, мов світло. І Тишкун… розчинився. У повітрі.

Музика повернулася. Гармонія відновила баланс. А в Гармонічному Світі знову зацвіли ритми.

Післямова

Коли друзі повернулись додому, Гітара заграла свою першу пісню після пригода — мелодію, створену з усіх нот, що допомогли їй у подорожі. Соль теж заглянула в гості — між іншим, вона подружилася з Аркадієм, хоч той досі іноді переінакшував її ім’я на «Солька-Крутька».

А що ж До?

Він став головною нотою у гімні Всесвітнього Дня Гармонії. І, кажуть, що коли дуже сумно — просто зіграй До-мажор. І світ знову знайде себе.