Казка «Балакуча Гітара в музичному таборі»

Коли знову настало літо — дзвінке, сонячне й трішки безтурботне, Хазяїн вирішив: досить сидіти в місті! І записався... в музичний табір! Він навіть не взяв із собою валізу — лише спальник, сонцезахисний крем, свій старенький капелюх і, звісно ж, Балакучу Гітару.

— Цього літа ми знайдемо тобі нових друзів, — сказав він, акуратно вкладаючи інструмент у чохол.

— Друзів? Чудово! Можливо, хтось із них буде менш галасливий, ніж Аркадій, — фиркнула Гітара.

— Я чув це! — крикнув із клітки Папуга. — І між іншим, я ще не закінчив пакувати свій мікрофон!

Так-так, Аркадій також їхав. Бо що ж то за концерт без головного бек-вокалу?

День перший: «Музичне прибуття»

Табір розмістився у мальовничій долині: навколо — сосновий ліс, попереду — озеро з кришталевою водою, а позаду — сцена, обладнана справжнім світлом і навіть димовою гарматою! Табір мав назву «Зіркова нота», і його учасники прибули з усіх куточків країни: були тут скрипалі, барабанщики, гітаристи, ді-джеї, вокалісти й навіть хлопчик, який міг зіграти «Щедрик» на... каструлях.

— Я тут! Зірка прибула! — закричала Гітара, щойно її витягли з чохла. Усі здивовано озирнулися.

— Це... інструмент балакає? — прошепотіла одна дівчинка з укулеле.

— Він ще й співає, якщо в настрій попаде, — пояснив Хазяїн.

Гітару відразу запросили на музичний «Speed Jam» — коли кожен музикант грає по 30 секунд, а потім змінюється. Але замість просто грати, вона встигла розповісти півтабору про свої митарства з порваними струнами, некомпетентним доглядом і фальшиві ноти минулого літа.

— Ти точно гітара? — не витримав хлопчик з барабаном. — Мені здається, ти журналіст!

— Я — мистецтво в чистому вигляді! — гордо оголосила вона.

День другий: «Нотна буря»

Уночі почалася гроза. Не проста, а музична: кожен грім звучав як бум-бум-бум-бум у стилі рок, а блискавки — мов світлове шоу.

І тут сталося найстрашніше — блискавка вдарила в головний трансформатор сцени! Головна апаратура вийшла з ладу, клавішник заплакав, барабанщик втратив темп життя, а директор табору рвав на собі волосся з криком:

— Репетиції під загрозою! Конкурс через три дні!

Але саме тоді Гітара згадала стару бабусину пісню, яку їй колись награвав один дідусь із Слобожанщини. Вона зібрала всіх у вогнищевому колі й почала грати. Мелодія була така лагідна, така щира, що навіть жаби підспівували.

Поступово інші інструменти теж заграли — хто від себе, хто під акомпанемент Гітари. Навіть каструля-клавішник приєднався, і гроза стихла, ніби слухала концерт.

З того вечора Гітару почали називати не інакше як «Серце табору».

День третій: «Таємниця загубленого ритму»

Посеред ночі Гітару розбудив дивний звук — такий, ніби хтось клацав кришками старих склянок у ритмі реггі. Вона визирнула з намету (буквально — витягла гриф) і побачила тінь, що тікала в бік лісу.

— Аркадій! Прокидайся! У нас тут музичний детектив!

— Якщо це не серіал, дозволь мені поспати!

Але цікавість перемогла. Разом вони влаштували переслідування, яке завершилося несподіванкою: у глибині лісу вони знайшли хлопчика, який втратив ритм.

— Я — Даня. Барабанщик. Але в мене вчора все зламалось. В душі тиша. Я не можу більше грати...

Гітара мовчки погладила його по плечу струнами й почала наспівувати тихий пульсуючий ритм — бум-ча, бум-ча. Аркадій підхопив свистом. І щось сталося — у Дані ніби загорілися очі. Він витер носа рукавом, сів на пеньок і почав відстукувати. Спочатку несміливо, а потім... Справжнє ритмічне диво!

Наступного дня Даня повернувся на репетицію, і його партія стала головною прикрасою фінального номера.

Грандіозне завершення

Фінальний концерт проходив під зорями, сцена сяяла світлом, глядачі сиділи на покривалах, а кожен номер супроводжувався оваціями.

А кульмінацією став виступ гурту «Гітара і друзі»: Гітара — на соло, Даня — на барабанах, Аркадій — у ролі діджея з електронною пташиною петлею. Вони виконали нову композицію — «Баладний Бум», написану разом під час ночівлі біля озера.

— Ти знаєш, — прошепотав Хазяїн Гітарі після концерту, — здається, цього разу ти таки знайшла свою сцену.

— Ні, — усміхнулась Гітара, — я знайшла свій оркестр сердець.

І навіть Аркадій на мить замовк. Бо саме така музика не потребує слів.