Казка «Мандрик і Таємниці Червоної Планети»

Жив-був у затишному сільському сараї маленький, надзвичайно допитливий мишеня на ім’я Мандрик. Він міг годинами сидіти на старій книжковій полиці, гризти олівцеву кришечку і вигадувати найдивовижніші історії. Одного разу, коли він саме розмірковував, як побудувати катапульту з гумки для волосся і виделки, його очі впали на сторінку старої енциклопедії. Там червоніла планета, укрита пилом і таємницями — Марс.

— Хм… Червона планета, кажеш? — пробурмотів Мандрик, трохи примруживши одне око. — А якщо… я туди полечу?

Ідея була настільки шаленою, що йому одразу захотілося втілити її в життя.

Він зібрав у свою саморобну наплічну торбинку найнеобхідніше: шматок ароматного сиру, трохи пшениці, крихітну ложечку (на випадок невідомих інопланетних супів), а також довгу нитку — щоб у разі чого знайти дорогу назад.

Але найголовніше — перед самим «стартом» Мандрик випадково знайшов під купою мотлоху... мініатюрний космічний шолом. Мабуть, хтось із дітей зробив його для іграшкового ведмедика. Проте Мандрик вирішив: це доля! Шолом сів ідеально. Тепер він був не просто мишеня, а Мандрик – Миш-космонавт!

Він видерся на найвищий парканний стовпчик у дворі, розставив лапки, як супергерой перед стрибком у невідоме, і… раптом потужний порив вітру підхопив його, закрутив у повітрі і поніс у небо, мов пушинку.

— Вухууу! — радів Мандрик, поки обертався в повітрі, мов листочок. — Космос, зустрічай мишеня з великою мрією!

Приземлення на Марсі

Політ був довгий, але завдяки шолому Мандрик дихав вільно, мов на лузі. Коли він нарешті приземлився, лапки торкнулися червоного пилу. Все навколо було немов у казці: червоний пісок, червоні скелі, навіть небо — рожеве, як полуничний зефір.

Мандрик стояв приголомшений. Та раптом побачив щось блискуче й рухоме. Це був маленький ровер — безпілотний дослідник NASA!

— Ну, привіт, залізяко! Може, підвезеш?

Мишеня спритно вскочило на ровер, влаштувавшись між сонячними панелями. Машина ніби зрозуміла, що пасажир не простий, і рушила вперед, показуючи Мандрику чудеса Червоної планети: величезні марсіанські кратери, мов чаші велетнів, блискучі льодові шапки, схожі на замерзле молоко, і дивні скелі, що мали обриси облич і тварин.

Марсіанський друг

Одного дня, досліджуючи темну печеру, ровер зненацька застряг у червоному піску. Мишеня спробувало штовхати, тягнути, навіть шепотіти «будь ласка» — нічого не допомагало.

— Гей! Хтось є? — запищав Мандрик.

І тут сталося щось неймовірне. З глибини печери вийшла істота — висока, пухнаста, з великими добрими очима. Вона нагадувала перехрестя між ведмедем і блискучим повітряним шаром.

— Привіт! — вимовила істота марсіанською, але доброзичливий тон був зрозумілий і без перекладу.

Мишеня миттєво заприятелювало з новим знайомим, подарувавши йому шматочок сиру. Істота розтанула — виявляється, вона завжди мріяла скуштувати земні смаколики!

— Мене звати Ерігон, — сказав новий друг. — Хочеш побачити мій світ?

І полетіли вони разом — на космічному кораблі, схожому на сяючу комету.

Місто під поверхнею

Під червоним ґрунтом Марса ховалося ціле місто! Там все сяяло м’яким світлом: стіни, меблі, навіть вода у фонтанах. У кожній кімнаті щось гуділо, мерехтіло або подавало дивні сигнали. Мандрик побачив кімнату, повну ігор, і навіть щось на кшталт марсіанського тиролянду!

— У вас тут справжній парк розваг! — вигукнув він.

Разом вони їли, сміялися, обмінювалися історіями. Ерігон вчив мишеня марсіанській мові, яка складалась із блимаючих символів, схожих на зорі.

Полювання на легендарний кристал

Одного разу друзі знайшли древню карту. На ній було зображено місце, де, за легендою, сховано магічний кристал надії. Подорож виявилася сповненою викликів: піщані бурі, дивні істоти, підземні пастки і навіть... марсіанські пірати на ховербордах!

Та попри все, вони дісталися мети. Кристал світився, мов мільйон ліхтариків, і показав їм майбутнє — зелені ліси Марса, дружбу між планетами і мільйони дітей, які мріють досліджувати всесвіт.

— Це… майбутнє? — прошепотів Мандрик.

— Якщо ми його створимо, — відповів Ерігон.

Повернення додому — з новим другом

Та хоч би як було дивовижно на Марсі, Мандрик почав сумувати за домом. За зеленими полями, веселими друзями, ароматом свіжої трави.

— Я повинен повернутись, — сказав він.

— Я піду з тобою, — усміхнувся Ерігон.

І вже наступного ранку їхній космічний корабель знову мчав між зірками, обганяючи комети й дружньо вітаючись із супутниками.

На Землі Ерігона зустріли з подивом, але швидко полюбили. Разом із Мандриком вони виступали у школах, розповідали про космос, ділилися сиром і марсіанськими легендами.

А їхня історія… тільки починалася

Бо справжня дружба — не знає меж, а найкращі пригоди — ще попереду.