Казка «Мандрик і Зоряна академія»

Після неймовірної подорожі на Марс, після того як Мандрик і його новий друг Ерігон повернулися на Землю, мишеня не могло спокійно сидіти на місці. Його серце палало бажанням дізнатися ще більше. Вже в перший же день після повернення він узяв до лапок глобус і почав крутити його, мріючи:
— А що там… за межами Сонячної системи?

У цей момент у вікно заглянув знайомий силует — пухнастий, з величезними очима і лагідною усмішкою. Це був Ерігон. Він тримав у лапах блискучу листівку, що світилася всіма кольорами веселки.
— Що це? — здивувався Мандрик.
— Це... запрошення, — загадково всміхнувся Ерігон. — У Зоряну академію.

Мишеня закліпало очима.
— Академію? Це як... школа у космосі?

Ерігон кивнув.
— Не просто школа. Це місце, де навчаються найрозумніші істоти з різних планет. Там вивчають міжзоряні мови, антигравітаційну фізику, зоряну навігацію і навіть... управління чорними дірами!

Мандрик аж впустив шматочок сиру від захвату. Звісно ж, він погодився. Через кілька хвилин друзі вже летіли крізь зоряні потоки на кораблі, схожому на гігантську фіалку з срібними пелюстками.

Знайомство з Академією

Зоряна академія була побудована всередині астероїда, що обертався навколо блакитної зірки. Вона мала прозорий купол, через який було видно космос — з кометами, що миготіли, мов святкові гірлянди. Всередині було все: голографічні класи, антигравітаційні спортзали, лабораторії, де вирощували живі зірки у банках!

Перший урок — зоряна етика. Їхнім учителем був восьминіг з Сатурна, професор Глурб. Він говорив одночасно трьома мовами і писав на дошці щупальцями.

У класі зібрались найрізноманітніші учні: прозора медуза з Юпітера, кристалічний кубик з Нептуна, пухнаста хмаринка з Венери... і, звісно ж, Мандрик, мишеня із Землі.
— Вітаю, — пискнув він, а у відповідь почув безліч "Бззз", "Шшш", "Глюк-глюк" і одне дуже миле "Привіт!" — це була Зіна, дівчинка-дракончик з галактики Андромеда.

Перша Пригода: Таємниця Темної Аудиторії

На третій день навчання в академії сталася дивна подія. Один із корпусів — Темна Аудиторія — раптом зник. Так просто. Один миг — і все. Клас, меблі, учні й викладач — немає нічого. Лишився тільки темний туман, який постійно міняв форму. Директор академії — старезна сова з Місяця — скликала раду:

— Це або витівки темного антиматеріяна, або хтось знову відкрив портал у зону хаосу…

Мандрик з Ерігоном, звісно ж, не могли втриматись. Вони вирішили самі дізнатися правду. Разом із Зіною вони під покривом зоряної ночі прокрались до зниклого корпусу. І що ж вони побачили?

У центрі туману стояла... шкатулка. Сяяла і вібрувала. На ній — напис марсіанською, який Мандрик уже знав:
"Не відкривати без дозволу ректора!"

— Звісно ж, ми відкриємо, — сказала Зіна. — Ми ж герої, чи не так?

Вони відкрили. І раптом усіх трьох засмоктало всередину!

В іншому вимірі

Вони потрапили у вимір, де все складалося з музики. Земля грала джаз, небо — класичну музику, а дерева — реггі. Щоб повернутись назад, треба було зіграти правильну мелодію — гармонію між усіма трьома серцями.

Ерігон створював ритм своїми пухнастими лапами, Зіна — дихала вогнем у ритмі флейти, а Мандрик витягнув крихітну гармоніку з кишені. Мелодія вийшла така красива, що навіть сам Всесвіт, здавалося, прислухався.

У мить після цього шкатулка вибухнула світлом, і друзі знову опинились у академії. Темна Аудиторія повернулася, всі аплодували, а директор вручив Мандрикові відзнаку "Герой Космосу (початкового рівня)".

Фінал — а може, і не фінал?

Мандрик залишився в академії ще надовго. Він навчався, досліджував інші виміри, подружився з бібліотекарем-кометою і навіть став капітаном команди з антигравітаційного поло.

Іноді він сумував за Землею. Але поруч був Ерігон. А тепер ще й Зіна. А ще — зорі, пригоди, нові відкриття.

І знаєш що? Це була лише перша чверть навчання у Зоряній академії.