Розумна мавпочка і зачарований замок

Десь далеко-далеко, за гаями і бурхливими ріками, за великим океаном, був собі казковий острів.

На ньому росли високі кокосові пальми, квітли орхідеї, росли хлібні дерева, а в тіні листя ховалися екзотичні тварини. Посеред острова стояв великий чорний замок. Він зовсім не пасував до гарного острова: не мав ані дверей, ані вікон (тільки одне, високо на горі), ані слуг чи охорони.

У замку жив лише один-єдиний мешканець — старий король на ім’я Ян. Насправді, він став королем дуже давно — ще коли йому було шістнадцять. Щойно його оголосили королем, як він раптом прокинувся в цьому дивному чорному замку.

Король Ян багато разів намагався втекти. Один раз виліз через вікно, інший — шукав таємний хід. Але щоразу, коли йому вдавалося вирватися назовні, він раптом знову опинявся у своєму ліжку, у замку, який ставав усе вищим і вищим...

Минуло багато років. Ян змирився. Єдині, хто з ним розмовляв, — це маленькі мавпочки (король Ян був єдиною людиною на острові). Вони приносили йому їжу, сміялися, бавилися... Мавпочки навіть назвали його своїм справжнім правителем!

Та хоча мавпочки були веселими і добрими, вони не могли виконати найбільшого бажання Яна — допомогти йому залишити острів. І ось одного дня серед усіх мавпочок з’явилася одна особлива — маленька, тиха й дуже розумна. Вона пообіцяла королю, що допоможе йому вибратися з острова.

Мавпочка довго сиділа біля води, дивилася на хвилі, риб і черепах, і думала:

— Як мені навчитися плавати? Може, стати рибою? А може, зробити пліт?

Вона була сором’язливою, але мала багато друзів — ящірок, геконів і землерийок. Всі разом вони змайстрували справжній пліт, і вже через кілька днів розумна мавпочка попливла в далеку подорож.

Цілий день вона пливла по воді.

А коли настала ніч, лягла спати просто на плоті. Прокинувшись вранці, вона побачила той самий острів! Її пліт повернувся назад! Та мавпочка не здалася. Вона пішла до дельфінів. Один дельфін погодився перевезти її на інший острів, де на нього чекала наречена.

Але як тільки дельфін плив від берега — хвилі знову повертали його назад.

— Це острів чарівний... — сказала мавпочка.

Тоді вона вирішила спробувати полетіти! У небі саме пролітав знайомий орел, і він дозволив мавпочці сісти йому на спину.

Вони летіли довго, але щоразу вітер відносив їх назад.

— Пробач, мавпочко, але я мушу повернутися. Наче хтось не пускає нас звідси... — сказав орел.

Мавпочка задумалася:

— Якщо вода не пускає... і повітря не пускає... значить, відповідь — у самому замку.

І от, коли всі спали, мавпочка пробралася до замку. Вона тихенько ходила коридорами, заглядала у кожну кімнату й шукала таємний хід. На кухні, де ніхто ніколи не готував, вона раптом натрапила на невеликі дверцята в підлозі.

Це була таємна кімната. Мавпочка зайшла у двері і щезла за ними. Вона залишила острів назавжди, а король Ян навіть не дізнався, що його піддана знайшла вихід і вже ніколи не повернеться.

Мораль казки:
Іноді вихід шукають у далеких мандрах, хоча він зовсім поруч. Той, хто мислить самостійно, може знайти дорогу там, де інші бачать лише стіни.