Маленький принц і дресирувальник черепах

За далекими морями, за густими лісами й високими горами було королівство, де жив маленький принц. Це було трохи дивно мати за правителя дитину, але всі визнавали: він умів керувати. Щоправда, мав одну велику ваду — був дуже розбещений. Йому завжди щось не подобалося: сонце надто яскраве, ніч  надто темна, ранок надто холодний. І ще він постійно вимагав дивовижних речей.

У його колекції були червоні алмази племені Які та п’ять променевих черепах. Вони вільно гуляли по замковому саду, але одного дня принц перечепився через одну з них і впав просто на квітку з дивною назвою — Венерин Черевичок.

— Оце так безлад! — розлютився він. — Слуго! Чому черепахи бігають де хочуть?! Покарати його сто разів різкою!

— Сто разів?! — здивувався Десниця — помічник короля. — О, ваше високосте, незабаром свято Жебраків, й тому прошу проявити милосердя... Може, три удари?

— Тільки три удари?! — закричав принц і сердито затупав ніжками. — Гаразд, тоді десять, але тільки цього разу!

Десниця зітхнув, а потім повів принца до резиденції, де чекали купці з новими дивами. Та новини були сумні: рідкісна тварина саола та її маля не витримали морської подорожі.

— Що нам робити, ваша ясносте? — спитав купець.

— Ви всі дурні! — розкричався принц і кинув у купця золотий кубок. — Я хочу саолу! І ще… знайдіть мені дресирувальника черепах!

— Дресирувальника черепах?.. — купці переглянулись.

— Так! Є дресирувальники левів і навіть шимпанзе! То чому б не знайти того, хто дресирує черепах?

Купці вирушили в дорогу й не поверталися більше року, а коли нарешті з’явилися — привезли рідкісних звірів і двох чоловіків. Один виявився шахраєм і швидко опинився за ґратами, а другий... був дивний. Він був високий, худорлявий, мав шрам на обличчі, і в руках тримав не батіг, а лютню.

— Де черепахи? — спитав він принца гучно, навіть не вклонившись.

Принц обурено кліпав очима — ніхто ще не смів говорити з ним так.

— Гадаю… в саду, — нарешті відповів він.

— Тоді я йду. Повернуся за три дні, — сказав дресирувальник.

Принц чекав. Він дуже хотів побачити, як той тренує черепах, але був занадто гордий, щоб піти до саду сам. Тож питав у Десниці:

— Що там робить дресирувальник черепах?

— Спить із черепахами, їсть з ними і грає їм на лютні…

На третій день дресирувальник прийшов до замку, тихенько бринькаючи на своїй лютні. Принц підвівся з трону.

— Ну, де ж вони?!

Але чоловік нічого не відповів. Він грав далі і, вже за хвилину, позаду нього з’явилися всі п’ять черепах, які слухняно крокували одна за одною.

— Ти… справжній дресирувальник черепах! — вигукнув принц.

— Я дресирую все, що рухається, і навіть те, що не рухається, — усміхнувся чоловік. — Якщо навчишся грати на лютні, то й ти подружишся з черепахами. Коли почнемо уроки?

— Що мені потрібно зробити?! — закричав маленький принц. — У в’язницю його!

— Я так і думав, — тихо мовив дресирувальник і заграв нову мелодію. І раптом принц застиг, впав на підлогу, а згодом на його місці повільно повзла маленька променева черепаха.

Дресирувальник змінив мелодію — і всі шість черепах повільно рушили до виходу. Десниця зомлів від подиву, а старий слуга сів на трон, дістав свою стару люльку й мовив:

— Ну що ж… тепер у нас у королівстві новий порядок.

Мораль казки:

Той, хто звик наказувати й карати, рано чи пізно сам втрачає владу над собою. А справжнє керування починається там, де з’являється повага й уміння слухати інших.