Тереза знала, хто він.
Знала ще до того, як він з’явився.
Ще до того, як простір поруч почав мерехтіти іншою логікою.
Вона просто підняла очі — і сказала:
— Запізнився.
— Що?
— Могло бути елегантніше.
— Я взагалі-то бог.
— Я взагалі-то жінка. Ми також буваємо із блискавкою.
Він знітився. Вперше.
— Ми знайомі?
— Ні. Але я тебе знаю, — просто сказала вона.
— Звідки?
— Із шепоту речей. Із того, як сходить місяць, коли мені не спиться. Я знала, що колись ти з’явишся. Але гадала, будеш вищим.
— Це вже хамство.
— Це вже розділ другий. У першому я дозволила тобі думати, що ти ведеш.
Він завмер. Потім — усміхнувся.
— І що ж тепер?
— А тепер — ти спробуєш вразити мене.
Поведеш у свій світ.
А я зроблю вигляд, що не була там раніше.