Вадим та хитрий вовк

Жив-був у невеличкому селі хлопчик на ім’я Вадим. Він був допитливий, сміливий і дуже любив ходити до лісу разом із дідусем по гриби та ягоди. Дідусь завжди казав:
— Ліс добрий до тих, хто поводиться розумно і з повагою.
Одного разу Вадим вирішив піти до лісу сам. Сонце світило, пташки співали, і хлопчик зовсім не хвилювався. Та раптом з-за кущів вийшов вовк. Він був великий, сірий і дивився на Вадима хитрими очима.
— Добрий день, хлопчику, — промовив вовк солодким голосом. — Куди це ти йдеш зовсім один?
Вадим трохи злякався, але згадав слова дідуся і відповів:
— Йду по ягоди. Але недалеко.
Вовк посміхнувся.
— Я знаю місце, де ягід у сто разів більше. Ходімо, покажу.
Вадим замислився. Вовк говорив ввічливо, але його очі бігали, ніби він щось задумав. І тут хлопчик згадав, що дідусь учив його не довіряти незнайомцям у лісі.
— Дякую, вовче, — відповів Вадим, — але я краще залишуся на стежці. Дідусь казав, що вона веде додому.
Вовк нахмурився.
— На стежці ягід майже нема, — буркнув він. — Ти втратиш шанс.
— Може й так, — сказав Вадим, — зате я не загублюся.
І хлопчик упевнено пішов далі стежкою. Вовк ще трохи постояв, фиркнув і зник у хащах.
Невдовзі Вадим вийшов до галявини, де росло багато ягід. Там уже чекав дідусь.
— Молодець, що не звернув зі стежки, — похвалив він. — У лісі не той найсильніший, хто великий, а той, хто розумний.
Вадим усміхнувся і зрозумів: хитрість може заманити, але розум завжди допоможе знайти правильну дорогу.
І відтоді хлопчик знав: слухати мудрі поради — значить берегти себе.