Павло та чарівний автомобіль

Жив-був у невеликому містечку хлопчик на ім’я Павло. Він був допитливий, добрий і дуже любив машини. Павло знав усі марки автомобілів, міг годинами розглядати колеса, фари й кермо, а найбільше мріяв одного дня вирушити у справжню пригоду.
Одного сонячного ранку Павло гуляв із татом біля старого гаража на околиці. Раптом він помітив під запиленим брезентом щось блискуче.
— Тату, а що це там? — прошепотів Павло.
Вони обережно відгорнули тканину — і побачили невеличкий автомобільчик кольору стиглого яблука. Він був старенький, але дуже гарний.
І раптом… фари машини лагідно засвітилися.
— Привіт, Павле, — тихенько сказав автомобіль. — Я чарівний. І я чекав саме на тебе.
Хлопчик спочатку здивувався, але зовсім не злякався. Бо в машині був добрий голос.
— А куди ти можеш мене повезти? — запитав він.
— Туди, де потрібна допомога, — відповів автомобіль. — Пригоди починаються?
Павло сів у салон, пристебнувся, і машина м’яко рушила.
Спершу вони поїхали до лісу, де маленьке зайченя загубило дорогу додому. Павло разом із автомобілем знайшов стежку й допоміг зайченяті повернутися до мами.
Потім вони опинилися біля річки, де сильний вітер перекинув місточок для каченят. Автомобіль обережно підштовхнув дошки, а Павло допоміг їх скласти — і каченята змогли перейти.
— Ти справжній герой, — сказав автомобіль.
— Я просто допомагаю, — усміхнувся Павло.
Нарешті машина привезла його назад до гаража.
— Пам’ятай, Павле, — сказав чарівний автомобіль, — справжня магія не в тому, щоб літати чи мчати швидко. Вона в добрих вчинках.
Фари мигнули востаннє, і машина знову стала тихою, звичайною.
Павло обійняв тата і прошепотів:
— Тату, сьогодні був найчарівніший день. Бо я зрозумів: допомагати — це найкраща пригода.
І з того часу Павло щодня шукав, кому б допомогти. Бо знав: десь поруч завжди є місце для маленького дива.