Софія та загублена зірочка

Жила-була дівчинка на ім’я Софія. Вона мала добрі очі, цікавість до всього нового і дуже любила допомагати іншим.
Одного вечора Софія дивилась у вікно перед сном і раптом побачила, як з неба впала маленька зірочка.
— Ой! — здивувалась Софія. — Напевно, їй потрібна допомога!
Вона швидко вдягнулась, взяла свій ліхтарик і тихенько вийшла у двір.
Біля куща троянд щось тихо мерехтіло.
— Привіт… — прошепотіла маленька зірочка. — Я загубила дорогу назад на небо…
Софія обережно взяла її в долоньки. Зірочка була тепла-тепла, ніби маленьке сонечко.
— Не хвилюйся, — сказала Софія. — Я допоможу тобі.
Вони пішли до мудрої Сови, що жила на старому дубі.
Сова подумала і сказала:
— Щоб зірочка повернулась на небо, їй потрібно знову засяяти. А сяють зірки тоді, коли поруч є добро.
Софія замислилась. І тоді вирішила:
Вона допомогла сусідському кошеняті знайти маму.
Поділилася печивом із хлопчиком, який засмутився.
І навіть полила квіти біля під’їзду, щоб вони не зів’яли.
З кожною доброю справою зірочка сяяла все яскравіше і яскравіше.
Раптом вона піднялась у повітря, закружляла і заіскрилась так сильно, що освітило весь двір.
— Дякую тобі, Софіє! — засяяла зірочка. — Ти нагадала мені, що справжнє світло народжується від добрих вчинків!
І зірочка полетіла назад на небо.
А Софія повернулась додому, лягла у ліжко і перед сном подивилась у вікно.
Там світила одна особливо яскрава зірка.
І Софія точно знала — це її маленька подруга