Квочка з курчатками

Даринка, 5 – річна дівчинка з села Коти, вже котрий день бігає в курник,  заглядає до квочки. От–от мають вилупитися курчатка. І чого так довго? Невже їм не нудно в таких тісних шкаралупках? Нехай би вже швидше вилазили, бо ж хочеться бавитися.

  Сьогодні до Даринки прийшла сусідська дівчинка Вікторія. Мала господинька повела подругу показувати квочку.

̶  О, яка в неї гарна клітка! — каже Вікторія, увійшовши до курника.

̶  Так, то татко зробив. — відповіла Даринка.

  Дівчатка почали заглядати. Біла курка розсілася на гнізді і поквокувала. Дівчатка покрутилися, важко щось побачити. Курка закрила собою всі яєчка. А раптом, там вже є курчатка? Ну, хоч одне? Даринка не витримала, відкрила дверцята і простягнула руку до курки, хотіла підсунути її, щоб побачити, що там під нею.

̶  Ай! Яй–яй!  — перелякано закричала дівчинка. Квочка сердито підскочила до неї. Розпушила пір’я, голосно заквокала. Дарина ледве встигла забрати руку, поки та її не поклювала. Швидко закрила дверцята. Вікторія теж дуже злякалася. Вибігли з курника.

̶  Ну-й-ну! — каже Дарина. — чого вона така сердита? Я ж тільки глянути хотіла.  — діти аж тремтіли з переляку.

̶  Так, якась вона страшна. От у моєї бабусі була квочка, то спокійна. Я бачила, як вона її навіть гладила і піднімала руками. А ваша... Я більше не хочу туди йти, боюся. — сказала Вікторія.

̶  Але ж... Я так хочу побавитися з ними... — засумувала Дарина.

  Через кілька днів дівчинка не витримала і знову пішла подивитися, чи є вже курчатка.

̶  Привіт. — каже до квочки, заглядаючи крізь ґрати. — Як ти тут? Дітки вже є? — курка поворухнулася, квокнула. Дівчинка почула, наче, щось пікає.

̶  О...! Курчатка?!  — радісно запитала. Почала приглядатися.  Раптом з під курки показалася маленька чорна голівка.

̶  Ур–ра–а!  Вже вилупилося! — зраділа Даринка. — Ходи до мене, манюнє. Покажися.  — та курчатко не поспішало вилазити з під мами. Навпаки, за мить малий дзьобик заховався в пір’ї.

̶  У–у.... Так не цікаво... — похнюпилася дівчинка. Що ж робити? Як дістати курчатко? Пішла питати в мами.

̶  Мамо, що робити? Квочка сидить на курчаткові і не пускає. А я хочу з ним побавитися! А, може, там і більше їх, навіть не можу побачити. — мама посміхнулась. Відклала ніж і картоплину, яку саме чистила.

̶ Дорогенька, не засмучуйся. Почекай трохи. Сьогодні курчатка почали вилуплюватися, а завтра, вже стане зрозуміло, скільки їх, коли всі повилазять. Потім трошки обсохнуть, зміцніють біля мами, тоді почнуть бігати по клітці. А зараз, потерпи.

̶ Так? Чекати до завтра? Ну добре... — зітхнула Даринка. З нетерпінням заглядала до курника, чекала, коли ж уже ті маленькі пухнастики почнуть бігати.

Наступного дня, десь після обіду, Вікторія знайшла подругу в курнику.

̶  О, ти тут? Що робиш? Курчатка вже є? — питає.

̶  Є... — тихо вимовила Дарина і показала пальцем у клітку. — Тільки вони ще мало виходять з під квочки. Гріються.

̶ О, бачу одненьке... — приглядаючись крізь ґрати клітки, сказала радісно Вікторія.

̶  Так... Вони такі гарні... — промовила Даринка.

  Діти ще трохи позаглядали і пішли бавитися. Бо курчатка майже ввесь час сиділи під квочкою і стало не цікаво дивитися.

  За кілька днів маленькі пухнастими  підросли, набралися сил і вже могли жваво бігати по клітці довкола своєї мами. Квочка розпушила пір’я і поважно походжає, голосно кличе за собою дітлахів. Як же радіють Дарина з Вікторією. Мало не цілими днями крутяться біля клітки, заглядають. Вже кожна вибрала собі улюблене курча. Дарині дуже подобається те, що майже біленьке, а її сусідка обрала руде і чорне. Ніяк не могла визначитися котре ж гарніше.

  Дітям набридло спостерігати за милими ціпоньками крізь ґрати і вони захотіли взяти їх в руки і побавитися. Дарина, геть забувши, як її налякала квочка минулого разу, знову відкрила дверцята і простягнула руку, щоб взяти собі курчатко. Те, що наймиліше, майже біле. Курка–мама зреагувала блискавично.

̶  Ко–Ко–Ко!!! — як підскочить, як розкричиться, і до дівчинки. Та почала тікати з курника,  квочка за нею. Вікторія в крик, злякалася. Дарина верещить, жене, куди очі бачать.

̶ А–а-а, рятуйте! Вона мене заклює! — кричить Дарина. Забігла до воріт, відкрила, швидко за них заскочила і зачинила перед самим дзьобом розлюченої квочки.

̶  Ху–х... Втекла... — от тільки про подругу забула. Віка, бідолаха не знала, куди подітися. Злякано побігла до інших воріт, що ведуть до дороги. Поки сердита курка доганяла Дарину, вона встигла вибігти за ті ворота і чимдуж додому.

  Діти так засмутилися, що не можуть погладити пухнастиків, мало не плакали. Мама побачила це і вирішила помогти. Ввечері, коли вже стемніло, обережно, в рукавицях взяла з під квочки троє курчаток і поклала в невеликий ящичок. Того дня до них в гості зі своїми машинками та іншими іграшками приїхав двоюрідний братик Даринки. Яке ж то було щастя, коли мама принесла до хати курчаток і показала дітлахам. Дарина мало не стрибала від радості. Покликала ще Віку і разом цілий вечір тішилися маленькими пухнастим колобочками. Миколка вирішив, що те курча, яке йому найбільше  сподобалося, то півник. А, якщо «хлопчик», то має радіти машинками так само, як він. Тому посадив свого улюбленця в кузов іграшкової вантажівки і почав катати по хаті. Мале, здається, було не проти.