Казки про дитячі пригоди.

Як Ромчик на велосипеді їздив.

Як Ромчик на велосипеді їздив.

  Було це не так давно. В одному містечку живе хлопчик Роман. Рідні часто з любов’ю називають його Ромчиком.  Якось, на вулиці, де він живе, поклали новий асфальт. Яка то була радість! Тепер замість ям з водою, чи щебенем, гарна рівненька дорога. По такій і машинам приємно їздити і на велосипеді, та й пішки, теж прогулятися набагато приємніше, ніж раніше.

  Місцеві дітлахи не можуть натішитися. Кожен тягне, хто, що має — велосипед, скейт, самокат, чи ролики, та й катаються. Одна біда, наш Ромчик нічого такого не має. Зі смутком він спостерігав, як діти радіють, демонструють одне одному «чудеса» вправності та швидкості. Дуже вже йому стало прикро. Приходив додому дуже пригнічений.

  Батьки помітили Ромчикову біду і задумалися. Невдовзі на хлопчика чекав сюрприз, — виходить з хати, а на подвір’ї стоїть новенький красивий велосипед, ще й стрічкою перев’язаний. Хлопчик очам своїм не повірив. Озирнувся на маму й тата, що стояли поряд, вони посміхаються.

- Це тобі, синку. — сказав тато. — тільки катайся обережно.

- Щоб не впав і не поламав велосипед. – додала мама.

  Ромчик аж підскочив від радості. Чудово! Він так вже скучив за їздою на велосипеді. Відколи його попередній «залізний друг» зламався, він досить довго не мав на чому кататися.

  Забувши подякувати батькам, хлопчик схопив подарунок і чим швидше погнав на вулицю. Там саме каталися інші діти. Ромчик з гордо піднятою головою почав кружляти серед друзів на новому велосипеді. Всі зацікавлено спостерігали, питалися, чи це його річ. Він радо хвалився, що це йому подарували найшвидший на все місто велосипед.

- А звідки ти знаєш? А може, мій швидший? — запитав Василько.

- Ні, мій! — заперечив Рома.

- А давайте влаштуємо перегони, побачимо, хто швидший — запропонував Данік. Хлопці радо погодилися. Три відважних велосипедисти стали в ряд, а інші діти дивилися збоку і вболівали, хто за кого. Ілля скомандував :

- Увага, приготуватися, руш! — і хлопці помчали. Кожен крутив педалі щосили, дуже хотілося перемогти.

  Та найбільше прагнув доказати всім, що він найшвидший Ромчик. З цілої сили крутив педалі, аж ноги почали боліти. Хлопці доїхали до кінця їх вулиці, розвернулися і помчали назад. Василь вирвався в перед. Ромчик, як побачив, ще сильніше натиснув на педалі. Коли до фінішу залишалося зовсім близько, Рома був попереду. Ще трошки, і перемога буде його. Діти, що чекали біля стовпчика, який вважався фінішем, вигукувати, підбадьорювали велосипедистів. Ромчик так на на них задивився, так йому захотілося виграти, що він геть втратив обережність. На великій швидкості обернувся назад, щоб глянути, чи близько суперники. Не побачив на дорозі камінчик, та й не втримав рівноваги. З брязкотом впав  на асфальт. Велисипед відлетів на кілька метрів від нього. Василь і Данік, що їхали відразу за Ромою, ледве встигли об’їхати лежачого, щоб не впасти на нього. Як же боляче!   Хлопець сильно вдарився ногою, розбив коліно і подряпав руку.

  Всі діти позбігалися до нього. Хтось поміг встати. Ромчик не міг вгамувати сльози, що текли по щічках. Тримався за коліно і дмухав на подряпану руку. Тоді підійшов, кульгаючи до свого новенького велосипеда. Який жах! Дзеркальце, в яке він забув подивитися, геть розбилося. Педаль зігнулась. Що тато скаже?

  Зі страхом і сльозами потягнув Рома додому свого пошкодженого подарунка. Батьки, побачивши, що сталося, дуже засмутилися. Мама промила синові ранки і заклеїла пластирями. Тим часом Ромчик, схлипуючи, розказував свою пригоду.

Мама з татом в слухали і кажуть :

- Отже, синку, ти дуже хотів похвалитися?

- Так... — Похнюплено відповів хлопчик.

- А, чи добре бути хвальком? — запитав тато.

- Ні... – син опустив голову.

- А чому не треба хвалитися? — запитала мама.

- Ну... Ви мені не раз казали, що хвалитися погано, бо тоді моїм друзям буде не приємно, вони не захочуть зі мною дружити.

- Так, правильно, синку. — сказав тато. — з хвальками не приємно дружити, бо вони цінують тільки себе, а інших принижують. Чи хочеш ти бути таким?

- Ні...

- Ромчику, ми з татом дуже хотіли потішити тебе, купили тобі подарунок, а про що ти забув? Як думаєш?

- Подякувати? — згадав хлопчик.

- Так, сину. Ти навіть не подякував нам за такий чудовий подарунок, а чим швидше поїхав на вулицю хвалитися перед друзями. Як думаєш, чи впав би ти з велосипеда, якби був обережніший і не так сильно хотів похвалитися своєю швидкістю? — запитав тато.

- Певно, що ні. — відповів Рома. — дякую вам за подарунок. І вибачте мені, що я був дуже необачний і хвалився. Я більше так не буду.

- Добре, Ромчику. — мама пригорнула заплакану дитину до себе. Погладила по голівці.

  Потім тато купив нове дзеркальце до велосипеда і вирівняв зігнуту педаль. Ромчик більше не вихвалявся ні своїм велосипедом, ні чимось іншим. А навчився дивитися в дзеркало, а не обертатися, коли під час їзди хотів побачити, що відбувається позаду.  З тих пір Рома часто катається з друзями на новій дорозі, але вже поводиться обережно і не падає.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше