Пригоди Петрика біля річки.

  В маленькому містечку, біля тихої річки жив хлопчик Петрик. Був він досить хороший, та тільки трохи непосидючий. Нудно йому на одному місці бавитися. От він і встигає за день побувати де-но тільки. І до сусідського Максимка побігти, і на дитячий майданчик, що неподалік. Часом ще до бабусі бігає, на чай з печивом.

  І все б нічого, та тільки мама ж непокоїться за свого 7-річного непосиду. Бо він геть забуває просити в неї дозволу щоб кудись піти. Не встигне мама відвернутися, — Петрика вже, як вітром здуло. І де він? Частенько мама з татом сварили синочка за те, що тікає, не спитавши дозволу. Та Петрик послухає, похитає головою, а невдовзі знов те ж саме. Мама його шукає, а він, як ні в чому не бувало, бавиться собі з Максимом, чи Ромчиком.

  Та найбільше наші друзі любили ходити до річки. Це було зовсім близько, в кінці їх вулиці. Ніде не є так цікаво, як біля води ловити жаб, або кидати камінці у воду. Звісно, рибалити хлопці теж пробували, але, поки що, не піймали нічого, окрім старого черевичка, якого Ромчик загубив тут кілька місяців тому, коли хотів зміряти глибину річки біля берега. Але й дісталося йому тоді від мами за те, що прийшов додому в одному  черевичку!

   Так ось, одного літнього дня хлопці побігли до річки. Вода вигравала блискучими хвильками на сонечку. Десь в траві чути було цвіркуна. Так гарно, весело. Діти гралися, робили з трави різні фігурки і кидали у воду. А тоді змагалися, чия швидше пливе.

  Аж раптом хлопці побачили величезного чорного собаку. Він підійшов близько до них і зупинився. Петрик з друзями так злякалися, що не могли й поворухнутися. Як вкопані стали і дивляться на волохатого велетня. Ромчик, як найстарший, трошки швидше отямився і почав роздивлятися по сторонах, чи нема когось, хто б їм поміг. Собака тим часом зробив ще один крок до хлопців. Вони з відчаю почали тихенько плакати. Друзі  вдивлялися на великі зуби, що виднілися в собачій морді і так їм стало страшно, що й не розказати. Не відомо, чим би ця пригода закінчилася, якби не очікувано пес не відвернувся в інший бік і не пішов собі. Хлопці побачили, що він підбіг до господаря і почав весело з ним гратися. Той кидав йому палку, пес приносив її назад. Тільки тоді наші три друзі нарешті заспокоїлись і витерли сльози. А потім, чим швидше помчали додому.

  З тих пір Петрик не ходив з друзями на річку. Тільки з батьками. А ще, він став що разу запитувати в них дозволу, коли хотів кудись піти. Він пригадав, як батьки попереджали його про таке. Зрозумів, що треба бути слухняним, бо без тата й мами може статися щось погане.