Заєць це птиця.

Шестикласник Степанко прийшов додому, жбурнув рюкзак на ліжко і пішов у кухню. Мама ще не прийшла додому але він знав, що в холодильнику на нього чекає канапка, а на столі чай. Перекусивши, вернувся в кімнату і сів за уроки. Йому не хотілося але друзі по онлайн іграх теж робили зараз уроки, щоб довше погратися. 

В дверях клацнув замок, це повернулася мама. Степан вийшов з кімнати, зачекав поки мама роздягнеться і поставить чайник.

• Мам, а зайці це птахи?
• Що? - мама застигла біля холодильника. - Повтори. 
• Зайці - це птахи? Нам в школі видали, тобто ми самі тягнули,  завдання написати про щось з культури Сходу. Мені випало, що “зайці це птахи”. 
• Зайці це зайці. Тварини такі з вухами і шерстю. Скачуть.
• Знаю. Але таке завдання.
• Зачекай на тата. Він в нас спец по фантастиці. 
• Угу. 

Ввечері, коли уроки були зроблені. Коли сонце сховалося за горизонт і тато з мамою сиділи і пили чай на кухні, мама повернула розмову на завдання сина. 

• Сьогодні малому задали в школі написати про літаючих зайців.
• Угу. Про кого? - чоловік відставив кружку з чаєм.
• Про те, що зайці це птахи.
• Степане! Йди но сюди! Розкажи про літаючих зайців! 

Степан став розповідати. Так і так. Комусь дісталася лисиця з днв’ятьма хвостами, комусь людина з головою слона, а йому якісь зайці - птахи!

• Показуй завдання. Будемо ловити твоїх літаючих зайців.

Трохи полапавши зайців по просторах світової павутини, дійшли до цікавого висновку. Виявляється, в Японії, буддистські монахи, щоб зрізноматітити свій раціон, придумали казку про зайців. Основою їхнього раціону були рослини і птахи. Тварин їсти не можна було. От, щоб обійти цю заборону, вони й придумали, що заєць це птах. А що, шерсть м’яка, як пір’я, вуха наче крила розвіваються, а сам він наче парить над землею. І так себе переконали, що почали писати ієрогліфи птах і заєць поруч. Так і повелося з тих пір.