Зимові оповідки.

Зимові оповідки.

Оповідка про зиму.

Жили - були дід і баба. І були вони злі на цілий світ. Бо втратили своїх дочку й сина. А так, як вони були магами, хоч і посередніми але магами, вирішили знайти спосіб повернути їх. І ось в одній з древніх книг, вони натрапили на магію крові, яка могла би їм допомогти. 

 Вони вирішили спробувати. І в них вийшло відтворити дочку Зиму і брата її Зимового Вітру. Дуже зраділи дід і баба. Проте було одне але. Син і дочка назавжди залишаться дітьми - підлітками. Все було добре, всі раділи. Діти бавилися з дітьми аж поки не настала весна, а з нею і зустріч Нового Року. Пригаючи через багаття, брат і сестра перетворилися на воду, мало не погасивши багаття.  Дід Мороз і баба Хурделиця розсердилися та не мали сил щоб щось зробити. Всі сили пішли на магію крові.

Пройшли місяці, сили відновилися. Створили нових. Цього разу вже пильнували. Та де старим до молодих!  І так кожного року. 

 З тих пір і повелося, що зими стали різними: то короткими то довгими, то м’якими то суворими. То Зима втече від Мороза то Зимовий Вітер з Хурделицею в танці закружляє.

Оповідка про ялинку.

За вікном падав лапатий сніг. Навколо усе було біле і яскраве. В хаті було тепло і пахло хвоєю. Ялинка стояла в кутку і виблискувала гірляндами й іграшками. Всі в домі неначе завмерло перед Різдвом.

• Тату! А чому баба сказала, що ялинка - це німецька приблуда, а наше - це дідух?  - звернувся шестирічний син до батька, не перестаючи бавитись конструктором.

Батько відклав планшет і задумався. Почухав потилицю, потягнувся наче кіт і пересів на підлогу до сина. 

• З чого почати? З дідуха?
• Ні! - перебив син. - Про нього мені баба розказала. Ти про ялинку!
• Ну, слухай. Ялинка справді прийшла до нас з Німеччини. Не давно, років двісті тому. Колись давно, Новий Рік відзначали не так, як зараз. Залежно від краю, його могли відзначати як восени, так і весною. Тоді всі свята прив’язували до природних циклів. А ялинка. Ялинку колись не приносили до дому, її наряджали в лісі. Перед найдовшою ніччю зими. Вибирали ту ялинку, яка росла окремо від інших на галявині, щоб був свобідний доступ. Вішали на неї різні смаколики, булки, хліби, ковбаси. Під ялинку ставилися миски з подарунками. Іноді їх підписували від кого або кому. Прикрашали блискітками і люстерками щоб Дід Мороз, Йоулупуккі або інші клауси могли побачити здалека, почастуватися і оминути селище, не виморожувати цілі сім’ї своїм подихом. Тоді це були не добрі дядьки, а такі собі, можна сказати навіть злі, духи зимового лісу. Іноді дари приносили Великому Коту, який міг затягнути животину до лісу.

 Поступово традиція змінювалася і ялинку почали прикрашати біля дому, а потім і в домі. А традиція ставити подарунок під ялинку і частунок для того хто приходить раз на рік - залишилася.

 Хлопчина зупинив на мить процес складання конструктора, підвівся і вийшов з кімнати. Повернувся з чашкою - термосом і печивом. Поставив під ялинку.

• Це чай і пряники для Миколая. Чай на травах з малиною, мені його баба робить. І щоб не вистиг. Бо зимно на дворі. Зігріється.
• Ти ж мій розумнику!

А за вікном тихо падав сніг. Цього року Зима прийшла як годиться і таке враження, що на весь термін. І з Морозом і з Хурделицею. А Зимовий Вітер бігав від хати до хати і малював зимові квіти на вікні.