Ходить гарбуз по городу…

Казка в трьох частинах

Частина перша. Тузік і Мурка.

  Якщо є дід і баба, має бути внучка. В діда Кіндрата і баби Ксені теж була внучка, Марічка. Вона дуже любила тварин. Вдома в неї були кіт і морська свинка. На вихідні ходила в “Природничий клуб”, де допомагала доглядати тварин.

  Ось і цього разу, по дорозі до дому вона знайшла коробку з кошеням і щеням.

• Діду, а можна я до Вас заїду?

  З екрану телефону  на діда дивилася великі очі внучки з благальним виразом. Ну як можна відмовити внучці? Внучка приїхала не одна. За спиною був рюкзачок, а в руках коробка.

• Баб, діду… я тут привезла, тобто знайшла… Мама не дозволила залишити вдома, а де прилаштувати поки не знаю.

 Вона поставила коробку на підлогу, відкрила. Там лежали два пухнасті клубочки. Один чорний, другий білий. Дід з бабою перезирнулися і посміхнулися.

• Ну от, буде заміна Сірку і Графу - на радощах внучка обійняла діда й бабу.

  Були в діда з бабою пес Сіркоі кіт Граф. Але були вже старі. Пес не дочував й кульгав, а кіт не мав вже стільки сили, щоб ловити мишей.

   Назвали песика Тузіком, а кішку Муркою.

 Ще трохи погостивши, поїхала внучка до дому.

Частина друга. Насіння.

Був у діда Кіндрата і баби Ксенії внук Гнат. Він приїзджав рідше за внучку, бо жив у іншому місті.

  Цього разу він приїхав у березні, коли сніг майже зійшов, відкривши ями на асфальті. Залишки снігу брудними купами лежали в лісосмугах і на узбіччях. З-під них витікали струмки брудної води і  зливалися на дорозі у ріки. На подвір’ї, дід Кіндрат старався  відвести потічки води від кам’яної стежини. Що йому  вдавалося з перемінним успіхом.

• Дай Боже щастя! - почулося від дороги.
• Дякую! Дай Боже й вам! - дід придивився до хлопчини за хвірткою. - Гнат? Гнат! Ксеня Гнат приїхав! Проходь внучку! Проходь!

 Зайшли до хати, а баба Ксеня вже поставила чайник і дістала з холодильника масло на бутерброди.

• Діду, бабо. - коли посідали за стіл, почав Гнат - В школі ми проводимо дослід з вирощування рослин з насіння. Мені, от, видали насіння. Я мушу його проростити, висадити і отримати плід або насіння. Допоможете?
• А чому б і ні. Виділимо тобі кусок городу під лісом. Там ми ще не розпланували, що де садитимемо. А зараз показуй насіння і розказуй про дослід.

Частина третя. Ходить гарбуз….

  Насіння замочили, проростили, посадили. Усі епати роботи Гнат фіксував на камеру і записував в щоденник. Заодно вів блог (домашка з інформатики). Дід, баба, Марічка теж долучалися до процесу, вели свої блоги і сторінки.

  Час пролетів, настала пора збирати врожай. Не заладилося з погодою. Два тижні дощів не дали змоги добратися до городу під лісом.

  Коли підсохла дорога, дід з бабою, не дочекавшись онуків, поїхали на город.

  А на городі все буяло. Зелень піднялася до пояса. Поки баба ойкала навколо побитої дощем городини, дід пішов глянути на дослідну дільницю внука.

• Ксеню! Ксеню! Ходи -  но сюди, допоможи!

 Баба прийшла і застигла стовпом. Дід був обплетений зеленими пагонами, а з - під листя виглядали величенькі огірки.

 В баби задзвонив телефон. Це були внуки. Баба нічого не могла сказати, лишень включила камеру і навела на діда.

 Приїхали внуки, привезли Тузика і Мурку (а з ними таємно і мишка приїхала. Цікаво все таки!).

 Довго - довго, аж до кінця дня боролися з пагонами. Дід тягне, не витягне. Баба за діда, внуки за бабу. А кішка, пес і мишка обкушували стебла.

 Зате врожай огірків того року був на заздрість усім.