ГОРЯНКА- ПРИНЦЕСА

   Перестук коліс по стиках рейок і плавне погойдування вагона заколисувало і Софійка поринула у сон. Снилося їй, як вона з братом і батьками перший раз поїхала в Карпати на відпочинок.

  Над гірським селом висіло розпечене сонце. Асфальт плавився наче вершкове масло і прилипав до підошв сандалів. Спека розповзалася вулицями і провулками села. Всі приїзджі, посунули на місцевий пляж. Було також небагато місцевих.

  Розсипи каміння, кроків на шість - сім з кожного боку,  посеред нього подекуди стирчать кущі, потік перегороджений кам'яною дамбою і глибиною дорослому до … трохи нижче пупка. І як би не хотілся, та народ не спішить лізти у крижану воду, всі чекають до полудня, поки нагріється вода у запруді. Я з батьками теж на пляжу. На каміння кинуто одіяло, на ньому лежить мама, занурившись по маківку у книгу. Мама веде курси творчості і майстерності. Зараз вона дивиться у книгу і бачить майбутній майстер клас і, мабуть, оцінює його з точки зору сучасних трендів. Куди дивиться батько своїми гарними темними очима, знає тільки батько. Я сиджу між батьками і роздивляюся навкруги.

  І раптово помічаю її! Принцесу з казки! В блискучому, переливчастому зелено - голубому платті, з високо піднятою головою і янтарними очима, якими вона дивиться просто на мене. Мені так кортить доторкнутися до її вбрання, погладити його. Маленька принцеса в зеленому мені посміхається і махає маленькою долонькою. Я протягую свою руку і тато різко повертається до мене,  принцеса перетворюється на зелену ящірку і  вмить зникає під кущем.

 Неподалік на великих каменюках сидять місцеві хлопці з вудочками. Вони ловлять туристів, а не рибу. Хлопці завзято розмахують вудками і я зачаровано підіймаюсь і йду в їх сторону. Я просто стану неподалік і трохи подивлюся.

  І тут перед очима щось затріпотіло і обпекло мою губу і смикає. Хлопець, попереду  стрімко обертається, якусь мить дивиться на мене ошелешено і з криком:

• Віддай! - Шарпає вудку на себе. Гачок надійно застряг в моїй нижній губі.

Всі разом обертаються до мене. Таке не часто побачиш: десятирічна дівчинка з гачком у губі. І ось мене вже обступили поважні пані і так, що сонця не видно. В погляді батька читалася гордість за те, що я не плачу від болі, а в кутиках губ ховався сміх за мою незграбність і вдачу, попадати у різні історії. А я стояла надута, як миша на крупу, на хлопця з вудкою, яку він так і не відпустив, на оточуючих, на себе, бо знову вляпалася. Чиїсь руки мене обійняли, відірвали від каміння і понесли крізь натовп. Мамине лице нахилилося до мене.

• Все буде добре. Зараз ми тебе відвеземо до лікаря і все буде добре. - після слів мами, я пригорнулася до неї.

  А десь неподалік дівчина виговорювала хлопцеві. Обоє, одягнуті в зелений одяг, були непомітні серед кущів. Коли дівчина виговорилася, топнула ніжкою і перетворившись в ящірку, зникла серед листя.

• Малявку їй жаль. Гачок спортив. Нічого не жаль і не спортив. А те що її побачили - це так, дрібниці. А те, що я її захищав - пусте. Вона мені ще дякую скаже! - хлопчина теж топнув, перекинувся у вужа й поповз собі.

  В руках тримаю волосінь й легенько смикаю нею гачок. А далі мене зморило чи то від спеки чи то від переживань. Лікарня, лікар у великих окулярах, різкі запахи, легеньке пощипування в губі і все…

  Пройшли роки.

  І ось я знову тут. Мене знову оточують смарагдові схили і кам’янисті ріки. Цікаво, чи зустріну Зелену принцесу з дитинства?  Після сніданку, я пішла до басейну. Вода в басейні була приємна на дотик . Навпроти рухалася тінь. Тінь виявилася ящіркою. Теплий шезлонг прийняв моє мокре тіло. На сусідньому шезлонгу сиділа ящірка. Ящірка крутнулася і перетворилася на принцесу з дитинства.

Софія завмерла на мить і замість дівчинки знову була ящірка, яка чкурнула в траву. В номері, Софійка, дістала пляшку мінералки з холодильника, налила в стакан і всілася на диван. Вона дивилася поперед себе і не бачила нічого і нікого довкола. Думки витали десь високо і швидко так, що жодної не впіймати. У відчинених дверях стояв молодий чоловік,  у шортах і футболці навипуск.

• Доброго дня, Софіє Вікторівно! Вибачте, що так нагло. Дозволите присісти?
• Т-так.
• Вибачте ще раз. Ви мене не знаєте. Я Чугайстр.
• А як же … вигляд - Софія махнула рукою в сторону гостя. - Розповіді… різні…

 Гість всівся навпроти Софії і налив собі води. Посмакував.

• Хочу вибачитися за маленьку непосиду. Взамін обіцяю зробити відпочинок незабутнім…

Електричка на Львів від’їхала за розкладом. Перон на мить завмер і знову наповнився рухом. Посеред людського руху стояли двоє і дивилися у слід елекрички.

• Ну, що? Йдемо перехилимо по чарці меду і до роботи?
• А хіба тут є добрий мед?
• Я знаю де є! Не переживай!
• Слухай, Іво, а чи повернеться вона, га?
• Повернеться. Не сумнівайся. Хто хоч раз в горах побував, а ще й зустрівся з Чугайстром! О! Та ти либонь закохався?
• Та ну Вас! Вона ж… вона ж…, а Ви…

 Молодший ще трохи подувся на старшого, так для форми. І ніхто не впізнав у цих двох Чугайстра і Мольфара. Та й хто крім Мольфара знає де продають кращий в околиці мед.