ЧЕРВОНИЙ БЕРЕТ

 Під крилом «Сесни – 152» проносилися верхівки чарівного лісу, дивом не знищеного артою агресора. Пілот, під світло – музику панелі приладів, видивлявся місце, де можна було би приземлити підбитий апарат. Полювання на дронів не пройшло безслідно. Після тижнів вдалих польотів, агресори змінили тактику. Декілька дронів летіло так, щоб їх можна було засікти, а ще декілька -  вище. Вони були пов’язані ШІ між собою. Фактично вони полювали на «мисливців на дронів». Спочатку було не зрозуміло, хто збивав літаки здавалось би на підконтрольній території. Допоки на апарати не поставили камери.

 Тоді все стало зрозуміло. Але не усіх встигли попередити і ось черговий мисливець попав в капкан. Тільки чудом вдалося уникнути прямого попадання. Літак і кулемет на крилі (згадали, як озброювали перші літаки часів ПСВ. З цим «нововведенням» вивільнилося досить осіб, що вміли пілотувати легкі машини, що дало змогу укласти графік чергувань і відпочинку пілотів) посікло осколками. Пілот залишився живий.

 Під крилом протяглася просіка, літак заклав віраж і пішов на зниження. Вибору не було: або пробувати сісти зараз або впасти на дерева. Мало не скапотувавши літак зупинився в декількох метрах від узлісся. Шум двигуна стих. Двері відкрилися. В кабіну проник шум вітру і потріскування двигуна. Запах паленої гуми і масла змішався зі запахом хвої і прілого листя.

 Пілот зупинився на узліссі і обернувся. Літак виглядав втомленим і наче опустив крила і закрив очі.

• Я за тобою повернуся. – ледь чутно промовив пілот, а промінь сонця висвітив посмішку на літаку.

 В лісі було похмуро й вогко. Ні птахів, ні звірей не було чути. Лиш стежина петляла поміж сосен і кущів. За черговим поворотом стежина закінчилася галявиною. На протилежному боці невеликої галявини стояла кам’яна хатинка під червоною дахівкою. На порозі стояла старша жіночка з палицею, а до неї підходив вовк. Ні, не так. ВЕЛИКИЙ СІРИЙ ВОВК. Порив вітру доніс запах вовка. Солодко – гіркий з нотками дуба і дощу, приторнний, який викликав спазми в животі.

• Ні! – рюкзак ракетою пролетів через галявину. Вовк озирнувся і хотів відскочити але не встиг і збитим шахедом  впав в купу листя.
• Ой! – викрикнула бабця.
• З Вами все гаразд? – пілот вже був біля бабці.
• Ой! – бабця глянула на рятівника - Червона шапочка… вовк… - і зомліла.

 Вовк відкрив очі. За столом сиділи його бабця і Червона шапочка. Вони пили чай і сміялися. Бік болів, дихати було важко. Але він не звертав на це уваги. Він милувався Червоною Шапочкою. Вона пахла квітами, тим неймовірним запахом, який буває у квітів перед світанком, коли бутон ще не розкрився повністю. Він закрив очі і заснув. Погані люди так не пахнуть, його бабця в добрих руках.