КОЛОБОК 2.0

КОЛОБОК 2.0

Жили дід і баба. Жили, не тужили, до дітей їздили. Внуки до  них приїзджали.  Ось і цього разу, після того, як онуки поїхали, посідали на лаві під вишнею, розслабилися, обіперлися на спинку, очі закрили і слухали. Тишу. Тиша розтягнулася на дідових і бабиних колінах, і муркотіла. Зі сторони фермерського поля прибіг Тузік. Ростом під стіл і вагою як добрий мішок картоплі, якого боялися навколишні не тільки пси, а й вовки, щойно приїзджали внуки, вичікував день – другий і тікав у ліс. Його філософія була проста: «зі стихійним лихом нема чого боротися, його краще перечекати». Прибіг і ліг в ногах. Витягнувся. Вся шерсть була в ріп’яхах.  Та це нічого, за декілька днів частину вичешуть, а частина сама відпаде.

• Слухай ,бабо! А спечи - но нам щось файненьке – смачненьке. – Дід потягнувся на лаві і переклав кішку Тишу на бабині коліна.
• А давай! Відмітимо початок нудного життя до наступного приїзду. – Погодилася баба і поклала кішку на лаву.
• Старий ,– продовжила баба – прибери – но на подвір’ї, а я піду до хати.

Поки дід наводив лад на господарстві, баба пішла на кухню, дістала стару поварську книгу, розвела вогонь на дровах в печі, замісила тісто за особливим рецептом.

Собака з кішкою ще трохи полежали та пішли допомагати дідові зганяти скотину в хлів. Кішка пригнала качок і курей зі старого, ще колгоспного, садку, Тузік пригнав кіз, овець і корову від сусідів. Де ті переховувалися.

Тісто підійшло і баба поклала його у піч.

Втомлене сонце сідало за селом. Баба дістала з печі випічку й хмикнула. В руках вона тримала  духмяну, всипану, неначе веснянками, цятками родзинок, вишень, слив та інших сухофруктів рум’яну півкулю.

• А поставлю – но я її на вікно. Нехай охолоне.

Всі давно вже спали. Тиша час від часу прокидалася і прислуховувалася. Тузик у сні пробував кудись бігти, дригав лапами і просинався. Дід з бабою спали без сновидінь. Пройде ще декілька днів, і все прийде в норму.

Повний місяць виглянув з – за хмар і погладив печений бік короваю.  Місячний зайчик пробіг по променю,  ковзнув лапкою по цяточках сухофруктів, що визирали зі скоринки, та й побіг у двір забавлятися з мишками.

• А, можна я з вами? – долинуло з вікна. Зайчик з мишками припинили гру й принишкли. Вони думали,що це кішка проснулася.

З підвіконня щось з «бухом» впало на подвір’я. Гравці придивилися, - аж то коровай. Посміхається до них ротом – косою і підморгує очима – чорничками.

Першим зметикував місячний зайчик.

• А давай!

Кумедна зграйка покотилася з двору. Мишки пробували відкусити  кусочки зі запашного боку, а Коровай – відганяв їх. Довкола них стрибав місячний зайчик. Добігли до лісу й потомилися. Зайчика покликав батько – Місяць, а мишки нирнули в найближчу купку листя й заснули. Лишень Коровай не втомився. Він не знав що це таке. Тому почвалав далі у ліс. І все йому було цікаво: і хто то шурхоче, і хто то виспівує чи гуде, і хто – там, і хто – тут.

Отак йшов, йшов і вийшов на галявинку, а там зайчик щось скубе і оглядається. Побачив зайчик Коровая, потягнув запашне  повітря і скокнув до здоби.

• А ти хто такий? – спитав він.
• Я –Коровай! А ти – кролик?
• Ні! Я – Зайчик! І я тебе з’їм!
• А давай я тобі заспіваю? – запропонував Коровай. Він не боявся Зайчика, бо знав, що зможе втікти від нього (і звідки він це знав? – сам не знав). Зайчик стояв на горбочку, і щоб поласувати Короваєм, йому треба би було спуститися вниз. При спуску ноги в нього би заплуталися і він скотився би клубком вниз.

А зорі, а зорі по синьому морі,

А місяць з-за хмар вигляда.

Ти рвалась, голубко, від мене до хати,

А я все тебе не пускав.               

Пусти мя, мій милий, пусти но до хати,

Надворі біліє вже день.

Як прийду до хати – спитається мати:  

А де ж, ти, була дотепер?             

А ти їй скажеш, моя наймиліша,

Що була в вишневім саду.

Квіточки збирала і пісню співала,     

Тепер вже додому іду.  

Послухав, послухав Зайчик. Тай махнув лапкою. Пісня навіяла спогади, коли він впадав за Зайкою.

• Йди вже! Артист співочого жанру. – та й поскакав собі.

Котиться, котиться та й зустрів ведмедя. Той виліз з барлоги розімняти ноги. Схопив Коровая в лапи.

• А ти що? – здивувався ведмідь.
• Я не що! Я хто! Я Коровай! – відповів Коровай – Постав дитину на планету (звідки знаю?).
• А якщо не поставлю?
• А я тобі не заспіваю!
• Співай! – промовив Медвідь і поставив Коровая на планету.

Ой у гаю, при Дунаю
Соловей щебече
Він свою всю пташину
До гніздечка кличе
Ох-тьох-тьох і тьох-тьох-тьох
Соловей щебече
Він свою всю пташину
До гніздечка кличе

Ой у гаю, при Дунаю
Там музика грає
Бас гуде, скрипка плаче
Милий мій гуляє
Ох-тьох-тьох і тьох-тьох-тьох
Там музика грає
Бас гуде, скрипка плаче
Милий мій гуляє

Ведмідь змахнув сльозу і відпустив Коровая.

Сидить Ведмідь і підвиває собі під ніс. Підходить до нього Зайчик і каже:

• Ти чого, клишоногий?
• Був тут один пахнючий і рум’яний. Заспівав. От і розчулив мене.
• Знаю такого. Мене теж розчулив. Слухай, там далі Лисиця живе. Треба наздогнати і попередити Коровая.

Звірі підхопилися і рвонули за Короваєм. Бігли, бігли та й не встигли. На галявині, перед ніркою Лисички, сиділа сама господиня і ридала. А Коровай обійняв її і утішав.

І почалася з того часу концертна діяльність Коровая.  Цілий місяць виступав Коровай на лісних галявинах. Лисичка, Ведмідь і Зайчик організовували концерти, застілля і нічліг.