Співайлик

Дівчинка вийшла на прогулянку до лісу. Це найкраще місце яке тільки можна придумати. Тиша та відпочинок, а ще можна знайти ягідок смачних. 

Гуляючи лісом дівчинка думала про те, що скоро в неї день народження і вже мріяла про подарунки, які отримає.

Аж тут почула якусь музику та тихий, немов дитячий, спів. Прислухаючись вона попрямувала туди, звідки був звук. Заховавшись за кущем малини дівчинка побачила того, хто так гарно співав.

Маленьке створіння, як гномик з казки чи мультфільму, одягнений в зелений комбінезон і таку ж шляпу, а на ногах були черевики в два рази більші за його ніжку. Це найбільше здивувало дівчинку.

Але його спів заворожував. Музика була спокійною, казковою, такою, що навіть уявити не можна, але вона існує, ти її чуєш. А пісня про все на світі, про ліс і про море, про солодощі, про бегемота і про ту он пташку, що стрибає по деревах. Цієї пісні не можливо наслухатися.

Дівчинка так замилувалася піснею, що непомітила, що це створіння побачило її за кущем. Тікати було нікуди та й пізно:

- Ти хто? Чому стежиш за мною? - запитало створіння.

- Вибачте мене, ваша пісня така чудова, що я не змогла не послухати її, - почала виправдовуватися дівчинка.

- Так, моя пісня найкраща, я й сам це знаю, - гордоливо сказало створіння.

- А хто ви?

- Я Співайлик, лісовий сторож казкового настрою.

- Лісового настрою? - здивовано запитала дівчинка.

- Звичайно. Ти не знаєш, що у лісі є свій настрій?

- Вперше чую.

- У кожному лісі є настрій, тому що є сторожі, які відповідають за це.

- Як це цікаво. А пісня яка гарна. Ми завтра прийдемо сюди з мамою, хочу щоб вона також почула.

- Приходьте, в лісі думки кращі. Але про мене не розповідай.

- Добре, обіцяю.

Не встигла дівчинка договорити, як Співайлик зник. 

'Як же мені пощастило' - подумала дівчинка і щаслива пішла додому