2

Казка про фреску

- Бабусю, ми обрали чудову казку для нашого театру, і навіть костюми вже продумали, дякуючи тобі. Але ж потрібні ще де-ко-ра-ції, - згадав складне слово Юрасик. - Де нам знайти художника, який нам їх намалює?

- По-перше, ви і самі - дуже талановиті художники, тому можете намалювати декорації власноруч. А по-друге, в якості деяких декорвцій можна взяти речі з господарства. Адже казка у нас на фермерську тему.

- Ну, добре, - згодився Юрасик. - А де взяти рек-ві-зит?

- Все можна або зробити самотужки або взяти щось старе і дати йому друге життя. Так само, як це сталося у казці про фреску. Зараз я вам її розповім... 

Жила-була на світі стіна. Ви не помилилися, саме стіна. Вона була не простою цегляною кладкою, яка захищала дрова від дощу. І не була вона, нажаль, прикрашена розкішною венеціанською штукатуркою всередині заможного будинку. Ні, її життя було цікавішим. Стіна була частиною будівлі, в якій розташовувався італійський ресторан.

Стіні дуже подобалося спостерігати за відвідувачами ресторану, які сиділи на відкритій терасі. Також вона обожнювала наглядати за роботою кухарів всередині закладу. А які аромати доносилися до неї з кухні! Все в житті стіни було чудовим.

Та й сама вона була не рядовою кладкою, а справжнім витвором мистецтва. Вся справа в тому, що перед відкриттям ресторану його власник попросив знайомого художника розписати стіни смачними зображеннями. Художник постарався на славу. Правда, його картини здавалися не новими і яскравими, а старими та порепаними. Але, дивна річ, саме вони додавали чарівності закладу, роблячи його ще більш затишним. Нашій героїні-стіні теж дісталося кілька «смачних» зображень, а також трохи мозаїки.

Ось так і жила стіна, насолоджуючись цікавим життям. Але раптом сталося лихо: будівлю вирішено було знести, а на її місці звести зовсім іншу, більш простору і високу. А до того часу ресторан ще функціонував, готуючись до тривалої перерви в роботі.

Стіна ж страждала. Їй зовсім не хотілося вмирати і відроджуватися знову в дурну опору для нового будинку. Втрачати свої знання і навички. Які навички? Стіна знала все про приготування смачних страв, адже вона постійно цікавилася роботою кухарів. А з часом навіть стала підказувати новачкам деякі секрети. Вона робила це абсолютно безкорисливо, їй просто подобалося бачити людей, які відчувають позитивні емоції.

І ось стіна стала щосили боротися за своє існування. Вона шепотіла кухарям і відвідувачам, господареві та декорувальникові прохання про те, щоб будівлю не руйнували. Вона з усіх сил намагалася продемонструвати свою корисність. Їй навіть вдалося докричатися до кухарів, які всі разом вирушили до власника ресторану з проханням про збереження будівлі... але все було марно. І хоча стіна не впадала у відчай і продовжувала свою мовчазну агітацію, настав день, коли ресторан закрили, огородили парканом і пригнали техніку для руйнування.

Але в останній момент сталося диво. Погляд запрошеного для роботи архітектора впав на стіну, в очах його промайнуло натхнення, і він попросив будівельників не ламати цю конкретну стіну. А коли нову будівлю було закінчено, на кухні, просто навпроти того місця, де працювали зазвичай новачки-кухарчуки, височіла наша стіна, спритно вписана в загальний дизайн будівлі. Тепер вона може безпосередньо підказувати кухарчукам свої секрети, надихати їх апетитними малюнками, колись намальованими художником, і радіти продовженню свого життя. Адже той, хто дуже хоче жити, хто наполегливо бореться за себе і приносить користь Всесвіту, має право на виповнення своєї мрії.

- Я тепер завжди буду думати, як дати гарним речам друге життя, - задумливо сказам Юрасик.

- Ти, головне, зважуй, чи потрібно кожній конкретній речі давати друге життя? - порадила бабуся. - Адже є й такі, які вже потрібно просто спалити або на компост пустити. Але якщо річ ще справді може стати в нагоді, то варто подумати, як можна її використати. Нехай і в якості декорації.

Казка про лад

- Що ж це ти сьогодні така замазюра? - спитала бабуся у Марусі наступного дня. Дівчинка була вбрана у спідницю, на якій було безліч плям від чогось фруктового або ягідного.

- Вареники з вишнями вчора їла, - зніяковіла дівчинка. - А мама зранку була дуже заклопотана і не дала мені чистої спідниці.

- Але ж ти вже доросла, треба вчитися їсти акуратно. Або навіть власноруч прати свій одяг. Ходити у брудному - погано для долі.

- Я ще не вмію власноруч прати.

Тоді потрібно перед обідом чи вечерею одягати на себе спеціальний фартушок, щоб всі плями залишалися на ньому. А потім знімати та ходити чистенькою. Бо будеш, як та дівчина з казки, з якою ніхто спілкуватися не хотів.

- Хіба таке може бути? - здивувався Юрасик.

- Може. Особливо, якщо ти весь брудний і від тебе йде неприємний запах...

 Жила-була на світі дуже неохайна дівчинка. У цієї дівчинки був свій будинок, в якому речі постійно лежали не на своїх місцях. У раковині весь час накопичувався брудний посуд, в шафі все було перемішано, на столі височіли гори не розкладених дрібниць. Все це припорошувалося пилом, жмакалося та іноді навіть ламалося. І тільки одна річ була у дівчинки чистою і красивою - маленька сумочка світлих відтінків, яка немов би сяяла неяскравим внутрішнім світлом.

Дівчинці ця сумочка дуже подобалася. Вона здувала з неї пил, витирала павутиння і прибирала плями, які випадково потрапляли на сумочку з інших речей. Виходячи на вулицю, дівчинка постійно брала з собою сумочку, не могла з нею розлучитися ні на секунду. І гордо крокувала вулицею, показуючи всім перехожим свій скарб.

Але така тріумфальна хода завжди тривала недовго. Перехожі витріщалися на дівчинку і сміялися, іноді просто перешіптувалися між собою або взагалі відсахувалися. Дівчинка ніяк не могла збагнути, в чому ж причина такої поведінки. Вона журилася і йшла додому плакати.