Коза-Доброза

Жив-був дід-шопоголік. Любив він на базар щотижня ходити, щось купувати. Ось одного тижня приволік додому козу і наказав старшому сину Миколі йти її випасати. Ввечері дід, замість того, щоб запитати сина, як пройшов день, вирішив поговорити про це з козою. Тільки вона за поріг, а він їй:

- Кізонько моя люба, кізонько моя мила, чи пила ти, чи їла?

На що та відповіла:

І пила я, діду, і їла.

Ще й бігла через місточок - 

Дала пташкам хліба шматочок.

А бігла через криничку - 

Дала зайченятам напитись водички!

Дід до сина:

- Миколо, чого за козою не слідкував? Вона ж харчі направо і наліво роздає!

Син лише носом шморгає. А дядько ж вже дорослий. Ех, Миколо, Миколо…

Наступного дня дід послав молодшого сина Степана вигулювати козу. Надвечір вже стояв на воротах перекинутися з нею кількома словами. Тільки вона за поріг, а він їй:

- Кізко моя люба, кізко моя мила, чи пила ти, чи їла?

А та собі, посміхаючись, знову:

І пила я, діду, і їла.

Ще й бігла через місточок - 

Дала рибкам хліба шматочок.

А бігла через криничку - 

Дала білчатам напитись водички!

Дід вже до сина:

- Степане, де були твої очі? Ця рогата добродійка нас оббирає!

А син лиш мокротиння розводить. Хоч і молодший за Миколу, але ж теж не малятко. Ех, Степане, Степане…

Сини у діда закінчилися. Що ж, довелося послати пасти козу дружину Маньку. А ввечері вже на своєму посту готовий до розмови. Тільки вона (не Манька, звісно, а КОЗА) за поріг, а він їй:

- Коза люба й мила, чи пила ти, чи їла?

У тої лише одна відповідь:

І пила я, діду, і їла.

Ще й бігла через місточок - 

Дала мишкам хліба шматочок.

А бігла через криничку - 

Дала кошенятам напитись водички!

Дід до дружини:

- Манько, ну сини у нас непутящі! І ти туди ж? Не бачила, що рогата волонтерка чудить?

Дружина в сльози - зараз озеро на подвір’ї зробить. Нічого не поробиш - чутлива жінка. Ех, Манько, Манько…

Вирішив дід і самому піти козу попасти, подивитися що до чого. Ліг на травичці і заснув. Прокинувся - коза стоїть над ним, розмови чекає. Дід і питає насторожено:

- Ну що, коза, сподіваюся поїла і попила?

Та йому у відповідь:

І пила я, діду, і їла.

Ще й бігла через місточок - 

Дала всім, кого зустріла, хліба шматочок.

А бігла через криничку - 

Дала всім, кого зустріла, напитись водички!

- І що мені з тобою такою щедрою робити? - розгнівався дід, а сам вже відповідь знає і ледь не плаче. - Лише прирізати на вечерю.

Злякалася Коза-Доброза і втекла від діда. Той зарядку зранку не робив, тож і не вгнався за нею. Прибігла Коза до лісу, знайшла гарну галявину, змайструвала собі нашвидкоруч хатинку у стилі мінімалізму з гілок та листя, двері дерев’яні поставила, і поселилася там. Деякі запаси їстівні зробила і сіла відпочити. Аж раптом стукає хтось і говорить:

- Хто-хто в хатинці живе?

- Я - Коза-Доброза! А що за гість за дверима? - запитала вона, а у відповідь почула:

Я - Зайчик куценький,

Хворий і маленький.

Дому в мене немає, 

І ніхто не чекає.

Пусти, Кізонько, мене до хати, 

Будемо пісні співати.

Жити разом веселіше, 

Та й у зимку вдвох тепліше!

Змилувалася над Зайцем Коза і пустила до себе у хатинку. А нагла куца морда скористалася цією гостинністю, поїла всі запаси і вигнала Козу з її власної оселі.

Поплакала вона трішки й пішла далі лісом. Знайшла іншу галявину, змайструвала собі там нашвидкоруч нову хатинку у тому ж стилі мінімалізму, і поселилася там. Деякі запаси їстівні зробила і сіла відпочити. Аж раптом стукає хтось вже сюди і питає: