Вперта ріпка

Жила собі Мишка у нірці біля однієї хати в селі. І було у неї незвичне хобі - любила вона городину садити на тій землі. Посіє якесь зернятко, пшенички чи то гороху, чи соняха. І за городом доглядає, поливає все, бур’ян вириває. Трударочка!

І ось захотілося їй чогось більшого. Думає: “А що якщо ріпку посаджу?” Так і зробила. Не думав тоді її крихітний мозок про те, як же вона з-під землі той овоч діставатиме. От бідося…

Пройшов час і бачить Мишка, що пора її ріпці й честь знати - треба виривати! А виросла  вона така величезна - разів у п’ять більша за її хазяйку. От вже дід для городу добрив не шкодував! 

Взялася Сіроманка за гичку маленькими лапками, тягне-тягне, а витягти не може. Ну це ж було очевидно! Куди те мале швершко лізло… 

Вирішила тоді Мишка покликати Кицьку Маруську на допомогу. 

- Щоб я тобі допомогла? - запитала та, хитро облизуючись. - А мені який з того зиск? Чи не краще тебе тут і зараз з’їсти?

- Ти що голодна? - мовила роздратовано Мишка. - Он у тебе повна миска “Віскаса”! Тебе ж господарі постійно годують! А так зможеш мені у пригоді стати. В Котячому Раю тобі зарахується!

- Ну добре, мала маніпуляторко, показуй свою ріпку!

Пішли на город. Мишка взялася за неслухняний овоч, Кицька за Мишку - тягнуть вже вдвох, а витягти не можуть. Довелося йти стукати у будку до Сірка.

- Ріпку? - здивувався Пес. - Ти що таке їси? 

- Я все їм, - запевнила Мишка. - Ти мені в рота не заглядай, краще допоможи!

- І ти з нею? - до Маруськи. - Як ще не з’їла цю малу нахабу?

- Тримаюся з останніх сил! - зізналася та.

- Я так бачу, у вас все на чистому ентузіазмі, - зазначив Сірко.

- То допоможеш?? - нетерпляче мовила Мишка.

- Ну пішли вже, а то не відчепитесь! - пробурмотів Пес і вони почимчикували до городу.

Мишка взялася за ріпку, Кицька за Мишку, Сірко за Кицьку - тягнуть вже втрьох, а витягти не можуть. 

- Так діло не піде, - мовив Пес, витираючи під з лоба. - Треба нашу Оленку кликати. 

- Дідову та бабину онучку? - перепитала Мишка.

- Її саму! А ти що якихось інших Оленок знаєш? - насмішкувато сказала Маруська.

- І що вона нам допомагатиме? - Сіроманка удала, що не розчула останній уїдливий коментар.

- Як попрошу, то допоможе! - промуркотіла Кицька. - Вона мене так любить, що ніколи не відмовляє.

І правда, Оленка згодилася допомогти, хоча до кінця не розуміла, нащо Мишці така велика ріпка.

Пішли вже вчотирьох на город. Сіроманка вкотре взялася за впертий овоч, Маруська за неї, Пес за Кицьку, Оленка за Сірка - тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть.

- То я бабу свою покличу! - мовить дівчинка, переводячи подих. - Вона хоч і стара, а дідові такої прочуханки може дати, що той пів дня відходить!

Ну що ж, до баби, так до баби. А та проханню здивувалася:

- По-перше, чого це у нас миші водяться? - сказала вона сердито. - Маруська, погано працюєш!

Кицька сором’язливо відвернулася. 

- По-друге, що за незаконні овочі у нас на городі ростуть? Онучко, ти ж у нас за городину відповідаєш.

Тут вже Оленка почервоніла, як мак.

- І по-третє, показуйте, що за ріпка така незвичайна, що ви вчотирьох не змогли її витягнути!

Пішли всі разом на город. Бачить баба, дійсно лапаті листки і вершечок ріпки величезної стирчить.

- От вже дід зі своїми неорганічними добривами! От я йому!...

- Спочатку допоможіть нам! - пропищала Мишка.

Баба було замахнулася на сіру нахабу, та цікавість перевищила. Взялася спочатку сама за гичку, тягне-тягне - не піддається клята ріпка. Тоді вже всі гуртом взялися - все одно не виходить, а хай би її!

- Так, пішла я по діда свого! - мовила Баба. - Не хотіла кликати, та без нього, бачу, нікуди!

Дід зі своєю жінкою довго сперечатися не став - бо боявся її як вогню. Тільки пожалівся, що йому вже нові окуляри потрібні, бо такого великого овоча на власному городі не побачив.

- Ото як тільки допоможеш, поговоримо про окуляри і про зір твій! - якось загрозливо мовила Баба, від чого Діду одразу стало зле.

Та все ж взялися за ріпку усі - і Мишка, і Кицька, і Пес, і онучка Оленка, і старе та вередливе подружжя. Налягли усі разом і вирвали з коренем примхливий коренеплід.

- Дякую! - зраділа Сіроманка. - Ви мені дуже допомогли!