Бременські злодії

Давно це було чи ні, але в одного чоловіка був Віслюк. І хоч старий, але хитрий як лисиця. Щоразу як потрібно щось важке перевезти, Віслюк прикидається, що в нього спина болить. А ось коли час обідати, то у хитруна вже все справно працює, і їсть тоді за трьох.

Набридло господареві з таким ледащом жити і вигнав він Віслюка з дому. А той такий був мстивий, що вночі йому всю городину потовк та яблука, що на дереві біля хати, понадкушував. Щоб його не спіймали на гарячому, Віслюк все ж пішов світ за очі, в омріяний Бремен.

Йде дорогою і бачить, що під вербою Пес спить. Підійшов він ближче і питає:

- Гей, друже, ти чого це тут розлігся? 

- Та мене мій господар вигнав! 

- А що ж ти такого накоїв, бідолаха?

- Не хотів гавкати на перехожих. Чого ж мені голос свій напружувати, от скажи мені? А тут грабіжники взялися нізвідки. Залізли до хати, винесли майже все, поки моїх не було вдома. Посеред білого дня, уявляєш??

- А ти що? - запитав Віслюк.

- А що я? У мене в той час була сієста. Я ж коли не висплюся, то весь день шкереберть. Тож коли нас грабували, нічого не помітив.

- Не дивно тоді, що тебе вигнали…

- А ти чого сам? І куди йдеш? - поцікавився Пес.

- Та вирішив, що з моїм господарем каші не звариш. То пішов від нього до Бремену. Хочу там створити банду. Буду типу Робіна Гуда, лише коли грабуватиму - віддавати бідним не буду. Все залишатиму собі! Я ж теж не багатий!

- То візьми мене з собою! Буду твоїм вірним захисником!

- Ага, тільки не під час сієсти! - уїдливо зазначив Віслюк.

- Ну, сієста - це святе! - відповів серйозно Пес.

- Добре вже, ходімо разом! Все одно веселіше, ніж самому.

На тому і порішили. Йдуть вже вдвох. Проходять поле, а з пшениці раптом Кіт вистрибує.

- Ану стояти! Руки догори! - пронявчав агресивно.

- Так, так, так… - почав його обдивлятися Віслюк. - І хто це у нас такий прудкий?

- Що, не чули, що я вам сказав? - не вгамовувався пухнастий забіяка.

- Та чули ми, чули… - мовив Пес. - Однак, у нас і взяти немає чого. А ти що, типу, грабіжник?

- Намагаюся ним стати з того часу, як мене хазяйка з дому вигнала,  - зізнався. 

- За що? - здивувався Віслюк. - Ти ж наче енергійний. Мишей не ловив, чи як?

- Навпаки! Наловив штук сто. У неї, у сусідів, у лісі. І приніс їй на подвір’я як презент. А вона, як на диво, не зраділа. Ба більше! Чого я тільки не наслухався… Та, - він досадливо махнув лапою, - хай собі живе без мене, їй же гірше!

- Чуєш, а ходімо з нами до Бремену, - запропонував раптом Віслюк. - Нас теж свого часу вигнали, будемо тепер для себе жити. Займатимемося розбоєм, буде весело!

- А що, можна і з вами! - радо погодився Кіт.

І вони вже втрьох покрокували до міста. Та на їхньому шляху зустрівся ще один майбутній “гангстер” - Півень, що сидів на паркані однієї з покинутих хат.

- А куди це шановне панство направляється? - мовив він з награною чемністю.

- До Бремену йдемо займатися протиправними діями! - відповів Пес.

- Ну тоді вам без мене не обійтися! - запевнив Півень.

- Чого це? - здивувався Кіт.

- Бо з усіх вас у мене одного є крила. Отже, зможу підлітати на дерева чи будинки, вести спостереження. Буду вашими очима!

- А що, ідея непогана! А чому це ти не у господарів живеш?

- Та вигнали мене вони, бо я кукурікав вночі замість ранку.

- Для чого?

- Мстився їм за те, що зерном позаминулорічним годували! Будуть знати!

- Ото вже в нас банда зібралася, - похитав головою Віслюк. - Одне другого “краще”... Ну добре вже, ходімо з нами! Тільки дивись мені! Не здумай вночі шум підіймати - бо кукурікалку твою відірву! - додав загрозливим тоном.

- Та я ж нічичирк, - злякано запевнив півень. - Буду мовчати, як риба!

Четвірка майбутніх злодіїв попрямували далі до Бремену. Але дорога була неблизькою і вони вирішили десь заночувати. Зайшли до лісу, влаштувалися біля одного з дерев, а Півень на гілку сів. Раптом побачив здалеку вогник.

- Слухайте, товариші, здається мені, що десь тут поруч хатина є.

Звірі оживилися. 

- То ходімо хутчіше, перевіримо, чи зір тебе не обманув! - запропонував Пес. - А то цей кемпінг просто неба - не особливо комфортний.