Ех!

Жили собі чоловік з жінкою і мали вони єдиного сина Іванка. Та такого роботящого, що він їм вже в печінках сидів. Книжок мудрих начитався і почав поради з них у своє життя впроваджувати. Встає до сходу сонця, медитує на паркані разом з півнем. Потім до курятника - афірмації з “рябами” кудахче. Наступним за планом у нього заняття з йоги з Сірком та Мурчиком - тренує позу “кішка-собака”. Після цього біжить до корови Маньки - однією рукою її доїть, другою “Щоденник успіху пише”.  Іванко називає цей процес - “Чудовий ранок” чи “Як Не Проспати Життя”. В голови ж батьків приходять інші назви - “Це Якийсь Жах!” чи “Дай Виспатися, Хіпстер!”

Та й хіба ж тільки зранку Іванко був активним? Зовсім ні. Плани на день складав не лише собі та мамі з татом, а й усій домашній худобі. Курки мали нестися в певний час, кози вигулювалися з восьмої до п’ятої з годинною перервою для обіду. Навіть старий поважний індик Вадік міг проходжуватися двором у чітко визначений для нього відрізок часу, між гусами та качками.

Так тривати довго не могло. Іванкова муштра остогидла всім і на сімейній нараді було вирішено віддати цього “лайф-коуча” у найми. А той якраз проєкт новий шукав для своїх навичок тайм-менеджменту. Тож не сперечався і пішов з батьком шукати роботи. Йдуть вони лісом, слухають спів пташок. Іванко аж пищить - так йому хочеться зараз помедитувати. Вийшли на галявину, сіли біля пенька - шукають дзен! Аж раптом з’являється біля них маленький бородатий дідок.

- Прошу вибачення, шановне панство, - мовив тихо він. - Не хочу відволікати від процесу, але це не ви роботи шукаєте?

Батько аж на ноги підскочив від радісного хвилювання.

- Так, так! Це ми! - і тисне руку старенькому. - А Вас, добродію, як звати-величати?

- Ех!

- Що, таке ім’я складне, що і вимовити важко? - запитав насмішливо Іванко.

- Та ні, ЕХ - це моє ім’я.

- Співчуваю тоді! Мабуть, у школі часто дражнили!

- Не особливо… - дідок вже починав дратуватися, і батько взяв ініціативу розмови у свої руки:

- То що Ви там про роботу казали???

- А, так, так… Потрібен мені персональний помічник. Якщо рік протримається - заплачу щедро за роботу! Золотом і сріблом. Тільки з такою умовою: як пробуде рік та прийдеш за ним, то коли пізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме у мене!

- А контракт де? Які умови праці? Права і обов’язки двох сторін… - почав було перечисляти Іванко, але батько його перебив:

- МИ ЗГОДНІ! - швидко мовив він, міцно тиснучи руку старенькому. 

Раптом усе перед ними закрутилося-завертілося і Ех з хлопцем зникли. Батько, щасливий, не йшов, а летів додому, окрилений таким успіхом. А вдома його вже чекала радісна дружина та вдячні домашні тварини.

Рік пролетів непомітно. Але лише для чоловіка і жінки. Ну ще хіба що для Маньки, Сірка, Мурчика та Вадіка. А от Ехові жилося весь цей час нелегко. Іванко розписав його день похвилинно, докучав йому своїм “Чудесним Ранком”, щодня вливав у нього смузі зі шпинату та огірка та змушував бігати колами біля його дому. Коротше кажучи, дістав так, що дні останнього місяця в календарі закреслював. Вже й не радий був, що умови батькові ставив. Віддав би за просто так, ще й золота б накинув зверху, щоб не повертався. 

А в Іванкових батьків теж на цей рахунок голова почала боліти.

- Ти ж дивись, - наказує жінка. - Побачиш нашого сина - не впізнавай, заради Бога! Бо знову почнуть тут з півнем медитувати о четвертій ранку!

- Не хвилюйся, люба! - завірив її чоловік. - Навіть якщо впізнаю, не видам себе.

Настав день Х. Прийшов батько до лісу на ту саму галявину, а на пеньку вже Ех сидить. А біля нього овечки пасуться. Всі білі, а одна чорна. Розляглася, дивиться наглими очиськами. Ех подумки благає, щоб чоловік її обрав. Спеціально ж Іванка чорним зробив. “Точно мій син!” - подумав батько і обрав одну з білих овечок.

Ех у розпачі. Ще один рік з цим “лайф-коучем”. І за що йому таке щастя? А чоловік радіє - виграв ще 365 днів без “Чудесного Ранку”. Вдячність дружини та Вадіка в той день не мала меж!

Що ж. Рік минув і знову зустрічаються Ех з чоловіком. Цього разу сидить старенький з повітряними кульками, всі жовті, а одна - блакитна.

- Вгадуй, де твій зачарований син! - каже дідок, а сам очима на кульку небесного кольору показує.

- Ось ця, жовтенька! - чоловік бере зовсім іншу, хитро посміхаючись.

Ех ледь дуба не врізав. Знову ЦІЛИЙ РІК з Іванком. Боженько поможи! А в батьків знову свято. Та й Манька на радощах три відра молока в той день дала!

Пройшов і третій рік Іванка в наймах. Ех вже не живий, не мертвий. Зелений від шпинатних смузі. З головою, набитою афірмаціями та чорними колами під очима від “чудесних ранків”. Налаштований, як ніколи, віддати цього гіперактивного помічника додому. Тож і перетворювати його ні на кого не став. Лише одягнув на нього сорочку з написом: “Батько, це я, Іванко!” і пішов на зустріч з чоловіком.