Курка-ювелір

Жили-були дід та баба, та була у них одна курочка - Ряба. Однак, і її було достатньо, адже вона несла лише золоті яйця! Щойно вона вперше це зробила, її господарі зрозуміли, що життя вже не буде колишнім. Вони оточили турботою свою Рябу. Курочці було відведено спеціальне місце у домі, а старі постійно слідкували за її добробутом. Ряба завжди мала найкраще зерно і джерельну воду, а температура у її гарно оздобленому курятнику була дуже комфортною. 

Самі ж старенькі швидко стали мільйонерами, і відтоді ні в чому собі не відмовляли. Подорожі на лайнерах, приватні літаки, величезний маєток на березі моря та різноманітні делікатеси, якими їх тепер балував персональний шеф-кухар - так тепер виглядало їхнє життя.

Та, як це часто буває, через деякий час баба з дідом почали нехтувати доглядом за своєю курочкою. Вони економили на якості зерна, а воду вже наливали з-під крана, та ще й без фільтра. Сам курятник перестали провітрювати, і там часто була задуха.

Звісно ж, після такого ставлення, курочка стала сама не своя. І в якийсь момент перестала нестися. Чи то природно, чи з принципу? Хто його знає…

Та баба з дідом не звернули на це особливої уваги, думаючи, мабуть, що це все - тимчасово. І продовжували витрачати золото на різні забави та подорожі. Однак, прийшов-таки момент, коли запаси дорогоцінних яєць закінчилися. Й лише тоді старі запанікували. 

Вони прибігли до курятника і давай Рябу просити:

- Курочка наша люба, Курочка наша мила, знеси нам, будь ласка, ще яєчко! 

- Згадали-таки про мене, - гірко мовила та. - А чого ж не піклувалися? Чого дорогу сюди забули? 

- Та у нас же роботи цілими днями… - почав було дід.

- Знаю я вашу роботу… Лише веселощі та витрати на себе! А на мене і шкодувати стали!

- Більше не будемо, - пообіцяла баба. - Піклуватимемося лише про тебе!

- Доведіть, що варті мого прощення! Я знесу вам одне яєчко, та не золоте, а просте. Якщо збережете його і принесете мені в кінці тижня - так вже і бути, продовжу золоті яйця вам нести. Але якщо воно розіб’ється, то вже вибачайте…

- Гаразд! - старі в один голос.

- І ще одне: про мене теж не забувайте! Бережіть! Поверніть хороше зерно і воду. Та й за температурою слідкуйте! Я - ваша єдина надія на безтурботне заможне життя.

- Згодні ми, згодні! - знову старі в унісон.

Знесла Ряба, як і обіцяла, ще одне яєчко. Та не золоте, а просте. Баба з дідом за нього - та у свою кімнату принесли. Подушками обклали, щоб нічого з ним не сталося. А самі до курки своєї дорогоцінної повернулися. Баба водичку джерельну наливає, дід - зерно підсипає у годівничку. 

Курочка ожила і раділа, що знову була в центрі уваги. Але не знала вона, що старі думають не про неї, а про золото, якого в них може не бути. При Рябі вони були привітними, а у себе в кімнаті обговорювали, куди далі витрачатимуть кошти, коли знову матимуть золоті яйця. 

Почула про це Мишка і її це дуже обурило. “Ох і лицеміри, ці дід з бабою!” - подумала вона. І не стала миритися з такою несправедливістю. 

В останній день тижня, перед тим, як нести яйце до Ряби, старі пішли на пляж прогулятися. А Мишка пробігла, хвостиком махнула - і яєчко розбилося. Баба з дідом прийшли, побачили свій “розбитий шанс” на кращу долю, сіли та заплакали.

- Що ж ми  робити будемо? - бідкався старий. 

- А якщо ми обдуримо Рябу і принесемо їй інше яйце?! - раптом запропонувала баба, витираючи сльози.

- Думаєш, не помітить? - запитав з надією.

- Та де їй там! Вона ж тупа курка!

Не знали вони лише, що Мишка підслухала їх і - бігом до Ряби. Переповіла цю розмову і, почувши кроки, сховалася. А старі вже тут як тут! З яйцем у руках.

- Ось, курочко наша люба, виконали твої умови! Тепер можеш нам і золоте знести!

Та нічого не сказала. Лише зітхнула важко, злетіла на підвіконня - і фурх! - у вікно. 

А Мишка зі свого сховку вийшла і пропищала до баби з дідом:

- Ех, ви… Запам’ятайте! Помилятися можна, а ось обманювати - НІ!

А ти згодний з Мишкою, мій любий читачу?

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!