Різдвяна зірка (казка для найменших)

Мама з дітьми прикрашали святкову ялинку.

Деякі прикраси діти робили самі з паперу, із старих іграшок, або просто з горіхів обгорнутих в золотий та срібний папір. Деякі ялинкові прикраси батьки купували у магазині. Скляні кольорові кульки, гірлянди з ліхтариками та пухнастий іскристий “дощик”, без якого не обходиться жодна святкова ялинка.

Майже все було вже готове. Батько повинен прийти з роботи. Мама пішла на кухню готувати різдвяний пиріг і залишила дітей самих у кімнаті.

— Яка ялинка! — сплеснула руками маленька дівчинка. — Гарнішої ні в кого нема!

— Звичайно, — відповів її братик.

— Ой, а як же звірята в лісі прикрашають ялинки? — спитали діти у своєї старшої сестрички, — Хіба вони не святкують разом із нами?

— Святкують всі, — відповіла старша сестра. — В лісі, де нема магазинів з прикрасами, зайчики, білочки та синички прикрашають ялинки снігом та зірками з неба.

— Як-то з неба? — не повірив братик.

— Так, з неба.

Молодша сестра заплескала в долоні:

— Я теж хочу різдвяну зірку! На верхівці нашої ялинки якраз є місце. Дістанемо зірку з неба!

— Ну, добре, — згодилась старша сестра, — Дістанемо. Тільки тихенько, не кричіть, бо зірки злякаються і втечуть.

Діти визирнули у вікно. На небі мерехтіло безліч зірок.

— Он та, здається, найяскравіша, — показав братик на велику зорю, — Тільки як нам її дістати?

— Дуже просто, — пошепки пояснила старша сестра, — Поставимо на балкон тарілку з водою. Зірка відіб'ється у воді, наче в дзеркалі. А на вулиці зараз такий мороз, що вода швидко замерзне — тоді зірка наша!

— Он як! — зрозумів братик, — А інші люди й звірі в лісі також так роблять?

— Авжеж, як же інакше? В лісі звірі просто збирають в ставках та калюжах замерзлі зірки. А ми влаштуємо справжню пастку.

— Хіба зірок від цього на небі не стає менше? — занепокоїлася маленька сестричка.

— Ні, — пояснила старша, — На свято зірок завжди вистачає всім. А ні в яку іншу ніч, окрім різдвяної, зловити їх не вдається. Нуж бо, ховайтесь! Бо ще застудитесь, і мама нас буде сварити. Я сама все зроблю.

Старша сестра наділа шубку та обережно прочинила балконні двері…

*****

 — Боже, яка краса! — здивовано сказав батько, коли прийшов додому. — Такої ялинки я з дитинства не бачив. Як сяє! А верхівка! Де ви її купили, я в жодному магазині такої не натрапив.

— Таких в магазині немає, тату, — сміючись сказала молодша донька.

— Невже ви її самі зробили?

— Так, так, самі! — засміялися діти скоса позираючи на верхівку, своєї красуні-ялинки, де сяяла велика срібляста зірка…

КІНЕЦЬ