ЛАПУНЯ ТА УСМІШКА

Одного дня Розумник та Пустунчик помітили, що Лапуня часто заглядає у дзеркальце та посміхається собі. Але весь інший час подружка була якась тиха, думала про щось та виглядала невесело, наче захворіла. Здавалося, в Лапуні з'явилася таємниця від друзів.

— Подобаєшся собі? – якось спитав Пустунчик, знову побачивши Лапуню із дзеркалом. — Ти нам теж подобаєшся. Але зараз ти якась дивна. Чому ти посміхаєшся дзеркалу, а в інший час сумна?

— Хіба помітно? — знітилася Лапуня. — Я думала, що це допомагає...

— Допомагає що? Ти щось приховуєш!

— Мені так сумно, — зізналася Лапуня. — Я думала, якщо вести себе так, наче тобі весело, то стане весело. Я намагаюся посміхатися частіше, але весь час забуваю, коли не бачу себе. Трошки допомагає, але смуток не минає…

— А що тебе тривожить? — спитав Розумник.

— Мабуть те, що весна проходить так швидко. Дерева відцвітають… Скоро наш клас роз'їдеться на літо. Мені так складно уявити, що ми більше не будемо бачитися з новими друзями кожен день!

— Але ми знов зустрінемося восени, — сказав Розумник.

— І влітку – канікули! Це так добре! — нагадав Пустунчик.

— Я знаю, — Лапуня сумно зітхнула. — Не розумію. Я можу сісти, коли хочу, підняти руки, пострибати на одній ніжці, закрити чи відкрити очі, але не можу так само звеліти собі посміхатися, радіти і не сумувати. Чому так?

— Тому, що почуття схожі на годинник. Або на термометр, — сказав Розумник. — Ці прилади лише показують, що діється, але не змінюють цього. Ти можеш встановити стрілки годинника зараз на восьму вечора, але від цього сонце не сяде і вечір не настане миттєво. Ти можеш вдавати усмішку, але тобі не стане весело одразу.

— То що ж мені робити? — спитала Лапуня. — Мені набридло сумувати!

— Час можна прискорити, якщо зайнятися чимось цікавим та корисним, — сказав Пустунчик. — Тоді незчуєшся, як вже настане вечір. Чи є такий секрет, щоб так само покращити настрій?

— Звичайно, можна відволіктися від свого суму, — сказав Розумник. — Згадай, що викликає в тебе радість?

— Я люблю гуляти на природі, вивчати різні квіти, спостерігати за тваринами та птахами, — сказала Лапуня.

— Тоді гуляй побільше! У будь-якому разі, коли хочеш покращити настрій треба піклуватися про здоров’я. Дихати свіжим повітрям, їсти багато вітамінів, вчасно лягати спати. Сум точить людину як хвороба! Найкраще допомагає — зайнятися улюбленою справою.

— Я спробую! — радісно сказала Лапуня. — Здається, мені вже краще! Я радію, що мені є з ким поділитися своїми почуттями!

— Ми завжди раді допомогти, — сказали Зернятка подружці. — І більше не сумуй!

— Так добре, хлопці, що в мене є ви! Дякую, що не сміялися з мене!

— Ти була така нещасна, — сказав Пустунчик. — Дуже хотілося тебе якось підбадьорити. Веселою ти нам значно більше подобаєшся!

— Згодна! Собі я теж так більше подобаюся! — відповіла Лапуня, глянувши у дзеркальце. Дівчинка пам’ятала, що її засмутило, але зараз ці думки відсунулися у далекий куток і здавалися неважливими. Наче чорна хмара пройшла, і знов сяяло сонце. Лапуні було радісно від того, що її друзі завжди будуть поряд і не кинуть її у найскрутніший час.