КОРИСТЬ КАЗОК

Того дня Розумник та Лапуня були черговими в класі та пішли до школи дуже рано. Пустунчик трохи забарився, тож йшов пізніше, сам. Але друзі захвилювалися, коли ось-ось мала прийти вчителька, а Пустунчика ще не було. Він останнім влетів до класу, захеканий, стривожений і ледве встиг зайняти своє місце, як почався урок.

Лише на перерві друзі з'ясували, що сталося.

— Ти влетів, наче Колобок, за яким женеться Лисиця, — сказала Лапуня.

— Майже так і було! — серйозно відповів Пустунчик. — Я потрапив у таку пригоду…

Вийшов я з дому, сів на тролейбус і помітив охайну стареньку з паличкою. Звісно, я поступився їй місцем, а потім допоміг зійти, бо її зупинка теж була біля школи. На перехресті дочекався зеленого світла і хотів бігти… Аж раптом та старенька підходить і просить: "Хлопчику, переведи мене через вулицю. Я погано бачу, можу сплутати, який колір на світлофорі". Жодних окулярів в неї, доречи, не було!

Ми перейшли вулицю, старенька дає мені цукерки. Я кажу: "Дякую, але не можна брати подарунки в незнайомих". Стара дуже здивувалася: "Та бери, бери, хлопче! Цукерки солоденькі, смачненькі… Ніхто не дізнається! Це буде наша маленька таємниця. Ти ж нікому не скажеш?"

Тут у мене всередині щось клацнуло, наче сигналізація спрацювала. Я згадав, як у казці Білосніжку теж яблучком пригостили, і що з того вийшло? Ні-ні, красненько дякую, мені треба до школи поспішати! А старенька і каже: "Ти такий милий хлопчик, вже тричі допоміг мені, зроби ще одну послугу. Піди зі мною у магазин. Я щойно отримала пенсію, а я дуже погано бачу, боюся гроші переплутати…"

Мені так її жаль стало. Думаю, може марні мої  підозри? Треба допомогти.

"А куди йти?"

"Та тут недалечко, три зупинки автобусом…"

"Вибачте, не можу, я до школи спізнююся!"

А старенька дивно посміхнулася та махнула рукою: "Школа ж нікуди не дінеться! Як почав робити добрі справи, то не зупиняйся! Бабця стара, майже сліпа, невже ти кинеш мене тут саму, хлопчику?"

Очі в неї якісь хитрі, недобрі. Тут я згадав, як Буратіно теж дорогою до школи трішечки вбік звернув. Скільки його потім шукали? Ой, ні, думаю, треба тікати!

"Вибачте, бабусю, мені в школу треба. Але я вас не кину! Зачекайте хвилинку, вас проводять до магазину і допоможуть!"

На розі стояв міліціонер. Я підбіг та сказав про стареньку. Ми озирнулися... а її й сліду немає! Я вже ледь встиг до школи, а дорогою весь час озирався, чи не женеться та бабця за мною? Отака пригода! Може, я зустрів справжню відьму?

— Мабуть то була шахрайка, а може й викрадачка дітей! Дуже добре, що ти втік від неї, — сказав Розумник.

— Як же знати? — розгубився Пустунчик. — Якщо просять про допомогу…

— Ти все зробив правильно. Якщо допомога потрібна на місці — зроби все, що можеш. А якщо незнайома людина запрошує тебе кудись, або питає твою адресу чи телефон... варто насторожитися. Відмовляти йти до школи — дуже підозріло!

— Добре, що Пустунчик вчасно згадав казки, — сказала Лапуня. — Їх герої, нажаль, не вбереглися від небезпеки…

— Їм не вдалося, а мені вдалося! — зрадів Пустунчик. — Я від бабці пішов, і до школи дійшов!

— Колобок! — засміялася Лапуня. — Будь обережним, бо Лисиці можуть міняти подобу. Не завжди легко її впізнати!